Смерть Марата

— Ти розчарований? Але ж ти так сподівався перемін. Так чекав чогось великого і значимого у своєму житті… А тепер не радий… — Перед Маратом, як з-під землі, виріс схожий на Божу обдувайку білобородий дідок. — Дивись, ще не пізно передумати…

Дідок чекав, склавши на грудях руки, і в прозорих його очах було стільки любові і терплячості, що Марат лиш зітхнув… Дідок і собі зітхнув і протягнув Мартові щось схоже на пучок світла і на тоненький колонковий пензлик: — Візьми і пиши славу мою, — сказав лагідно, як дитині, і розтанув.

І біль покинув тіло Марата. А душа стрепенулась метеликом від передчуття незбагненної величної радості, що чекала її попереду.