Чи було щось у Бабиному Яру? Факти проти міфу.
- Автор: Нікіфорук Михайло
- Язык: украинский
- Переводчик: Пітер Хедрук
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Чи було щось у Бабиному Яру? Факти проти міфу.». Краткое содержание книги:
Михайло Нікіфорук — Голова Дослідницького комітету Бабиного Яру.
Звіт комітету був вперше опублікований у 1991 році Ukraіnіan Frіends of Faіrfіeld Assocіatіon, 25 Thіrd Street, Stamford, Connectіcut 06905.
Після розвалу СРСР лідери «нової», «самостійної» України швиденько вирішили зірвати політичні вигоди від теми Бабиного Яру. Посол України в США Геннадій Удовенко, ні з того, ні з цього, раптом зробив бездоказове твердження (газета Вашингтон Таймс 5 вересня 1991 року.), що за перший тиждень Бабиного Яру було розстріляно 50 тисяч чоловік, в основному, сказав, діти. Відкіля він це бере і навіщо він це говорить?
Документально відомо, що протягом літа 1941 року влада СРСР, покинувши оборону й армію, займалися евакуацією євреїв з європейської території СРСР на схід та в далеку і теплу Середню Азію. Саме це — справжня причина панічного відступу радянської армії в перші місяці війни — єврейська влада СРСР не думали про армію й оборону, а займалися евакуацією самих себе і своїх родин з європейської частини СРСР. Вони вивезли мільйони євреїв на Схід, і зокрема в Середню Азію, що прекрасно там прижилися і не збиралися повертатися. Їх тільки один раз потривожив Ташкентський землетрус 1966 року, але вони змусили всю країну допомагати їм.
Ці євреї тільки з розвалом СРСР стали емігрувати на Захід з республік Середньої Азії. Вони вже більш 15 років емігрують по 50 тисяч чоловік у рік тільки в одні США (в одному тільки Нью-Йорку офіційно проживає близько 500 тисяч євреїв зі СРСР, (два мільйони емігрувало зі СРСР тільки в Ізраїль) і їхній потік не убуває. Представляєте, скільки євреїв було евакуйовано під час війни на схід і в Середню Азію, хоча багато хто і повернулися в столиці?
Документально відомо, що з одного тільки Києва влітку 1941 року на схід було евакуйовано більш 150 тисяч євреїв. Саме тому Київ не оборонявся — єврейська влада була зайнята своєю евакуацією. Те ж саме відбувалося в Москві та інших великих містах, де, зібравши всіх неєврїв, і пославши їх в окопи, і давши їм одну гвинтівку на п'ятьох, вони тим часом евакуювалися з усіма коштовностями з Москви по Владимирській дорозі і залізниці Казанського напрямку.
150 тисяч євреїв, евакуйованих з Києва — це рівно стільки, скільки по статистиці жило в Києві перед війною — 150 тисяч чоловік. Значить: сто п'ятдесят тисяч євреїв проживало в Києві до війни, сто п'ятдесят тисяч евакуювалося з Києва на Схід, сто п'ятдесят тисяч бігло з Києва на Захід і писало мемуари. Відкіля тоді взялися додаткові 250 тисяч євреїв, приблизно знищених німцями в Бабиному Яру? З арифметикою в них завжди були не лади.
При цьому, український посол у США, стверджуючи, що вбиті в Бабиному Яру були в основному діти, припускає, що євреї, евакуювавшись, кидали своїх дітей?
Можливо нинішні єврейські керівники "самостійної" України хочуть цілеспрямовано відвернути громадськість від того, що зробив єврей Троцький (Бронштейн) з населенням України після революції, а також євреї Каганович і другий секретар ЦК ВКПБ України Хатаєвич, що був безпосереднім виконавцем, під час Голодомору на початку тридцятих років? Напевно, сьогоднішні лідери Україні могли б краще служити своєму народові, а не своїй пост-комуністичної совісті, якби вони щиро покаялись, як німці перед євреями, за злочини комунізму, зокрема у Голодоморі, що був вбивством безсумнівно величезних масштабів.
Вражає готовність євреїв допускати величезні жертви свого народу. Вони завжди кидаються цифрами в мільйони чоловік, яких, відповідно до ними же контрольованої статистики, у наявності немає. При цьому статистика жертв інших народів їх не цікавить взагалі. Вони так стараються, що їхні жертви завжди в багато разів перевищують наявну статистику єврейського населення. Іншою їхньою особливістю є те, що по сплину часу, вони самі починають щиро вірити казкам, що придумали найбільш винахідливі з них, і які, як їм здається, служать на благо єврейського народу. Як сказав Ісус Христос: "Немає нічого таємного, котре не стало б явним, і немає тієї неправди, яка б не відкрилася".
Джерело: What Happened at Babi Yar? Fact vs. Myth By Michael Nikiforuk.
"The Barnes Review" Volume ІІ Number 7 July 1996.
Примітка перекладача. У 2004 році у видавництві "Дух літератури" вийшло дослідження єврейського письменника Михайла Міцеля "Євреї України в 1943–1953 рр… Нариси документальної історії". У цьому дослідженні зібрані всі реальні документи з цього питання. Так ось, в цьому дослідженні документів чомусь немає навіть словосполучення "Бабин Яр", немає навіть непрямого згадування про події в Бабиному Яру. Чому б це? Адже факт можливого розстрілу десяти (або тридцяти, або ста і більше) тисяч не лише євреїв, а й взагалі людей, повинен бути хоч якось згаданий. Це за всіма показниками надзвичайний випадок, якщо він мав місце в дійсності. Порівняйте з Катинню, де НКВС достовірно розстріляло 15 тисяч польських офіцерів і цивільних осіб. Чому достовірно і достеменно? Тому що в Катині до цих пір не можуть звільнитися від такої кількості трупів і кісток, проводилось декілька ексгумацій, в тому числі і за участю Червоного Хреста, робилися розтини (для встановлення причини загибелі) та опізнання, створювалися ексгумаційні списки. Такі ж самі розкопки і ексгумації проводилися поляками в 2001 та 2006 рр… у селищі Биківня під Києвом для пошуку розстріляних НКВС в 1940 році громадян Польщі. На прохання польської влади, яке у 2010 році озвучувалось під час візитів до України у вересні та жовтні Президента Польщі та під час візиту українського прем’єра до Польщі у вересні, український уряд дав дозвіл на проведення нових розкопок, які планують розпочати у квітні 2011 року. А от у Бабиному Яру, при майже в двадцятикратному числі розстріляних, не знайдено (і не намагаються шукати) жодного трупа?!?!?! А що значить відсутність трупа в слідчій практиці? Правильно — відсутність факту злочину. Бути може, тому Михайло Міцель уникає говорити про 1941 рік і вважає за краще почати з 1943 року? «Ми досі не знаємо правдивої кількості загиблих у Бабиному Яру, — пише науковий співробітник Центру вивчення історії Голокосту Артур Фредекінд. — Не тільки євреїв — ми не знаємо кількості циган (ромів), українців, росіян та інших. Ми не знаємо їхніх прізвищ», — і це є дуже дивним, адже незрозуміло чому євреї не бажали і не бажають розшукати могилу свого дідуся або улюбленої тьоті.
Відповідно до німецького наказу «всі жиди міста Києва і його околиць повинні з'явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на кут Мельниківської (Мельникова) та Дохтуровской (Дегтярівській) біля кладовищ». Перед цим дев'ять провідних рабинів м. Києва звернулись до євреїв: «Після санобробки всі євреї і їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця…». Переважна кількість євреїв з Києва вже евакуювалася, а ті декілька тисяч, що залишилися, вже знали, що їх відвезуть до гето, а потім до Палестини. Між місцем збору і кладовищами була розташована величезна залізнична станція Лук'янівка-Товарна.
Киянин, видатний кінорежисер і сценарист Олександр Довженко у своїй книжці «Не хазяйнувати німцям на Україні», виданій на початку 1943 року, писав, що німці вивезли жидів з Києва, а не замордували:
«Вивозять людей. З самого лише Києва вивезли в жовтні 1941 року 50 000 жінок».
Під час Другої світової війни німці вважали вилучення жидівського золота за воєнну контрибуцію. У липні 1941 року лише у Львові у жидів було відібрано майже 5 тонн золота. Це саме німці робили у Лодзі, Варшаві, Вільні, в кожному великому місті України. У Львові німці зробили для жидів гето, тож з міста їх не вивозили, як це робили в Києві, де створення такого гето не планували, напевно через невелику кількість жидів, що залишилися, адже в них був час щоб евакуватися.
Німці наказали роздягатися і полишити речі для того щоб провести санобробку і заодно випороти все золото з їхнього одягу та забрати коштовності з клунків. Після того повели на станцію «Товарна», де вже стояли підготовлені вагони, якими їх вивезли, мабуть, до колгоспів західної Белорусії або спустошеного Мінська.