Пригоди Олівера Твіста

Так само жорстоким і хижим змальовано й старшого брата героя — Монкса, який задля збагачення підробляв документи, обікрав рідну матір і переслідує Олівера, щоб привласнити його частку спадщини. Щоправда, Діккенс схильний вважати головним джерелом його вад мало не від природи закладену в ньому виняткову зіпсутість. Однак з передісторії Монкса (розд. ХLIХ) не можна не зробити висновку, що ця зіпсутість — закономірний наслідок типового для буржуазії шлюбу з розрахунку, який неминуче веде до розриву всіх родинних зв'язків, спотворених гонитвою за грошима. А ця гонитва, як показано саме на прикладі Монкса, зв'язує всі прошарки англійських панівних класів із злочинним світом. Недаремно Монкс боїться зіткнення з законом так само, як і члени банди, на чолі якої стоїть Фейгін.

Перше знайомство з «веселим старим джентльменом» починається з того, що Фейгін, милуючись своєю «колекцією» коштовностей, радіє загибелі спільників, які не виказали його: отже, здобиччю ні з ким не доведеться ділитися. Розумний, хитрий, лицемірний і дуже спостережливий, Фейгін не довіряє більшості дорослих спільників, люто ненавидячи декого з них, — насамперед Білла Сайкса.

Сайкс, за словами його коханки Ненсі, в банді Фейгіна найвідчайдушніший і найжорстокіший. Моторошна сцена вбивства Ненсі і спроба вбити хлопчика Чарлі якнайповніше підтверджують цю характеристику. Та хоч би яким запеклим негідником був цей грабіжник і вбивця, хоч би як наближався він наприкінці свою злочинного шляху до того ж стану зацькованого звіра, в якому закінчив своє життя засуджений до страти Фейгін, письменник зовсім не ототожнює їх. Фейгін «здавався потворним плазуном», а Сайкс, з його не раз підкресленою фізичною силою й хоробрістю, — хто завгодно, тільки не гидкий плазун. Недаремно, зневажаючи і ненавидячи Фейгіна, Сайкс каже йому у вічі, що він народжений від самого чорта. Перед своїм страшним кінцем Сайкс починає відчувати потребу в спілкуванні з людьми, в їхньому співчутті — і навіть здатність до справжнього страждання. І за щось же кохає його Ненсі, не з рабською покорою, як Шарлотта — негідниця Ноя Клейнола, а по-людськи вірно й самовіддано; перед загибеллю від його руки вона ще вірить у можливість іншого жнття не лише для себе, а й для Сайкса. Непересічна, хоча й спотворена оточенням особистість, «пропаща сила» тогочасної буржуазної Англії — ось ким можна вважати Сайкса на противагу Фейгінові.

До Діккенса злочинний світ переважно змальовувався в образах романтично благородних, інтелектуальних злочинців-героїв так званого «ньюгетського» (від назви лондонської в'язниці), або кримінального роману. Провідним його представником тоді вважався письменник Е. Бульвер-Літтон, з чиїм романом «Пол Кліффорд» (1830) Діккенс прямо полемізував у своїй передмові до видання «Олівера Твіста» 1841 року. Показуючи в романі соціальне дно Лондона, письменник бореться за реалістичне, неідеалізоване змалювання злочинців і злочинного світу. Звідси новаторство Діккенса порівняно з традицією «ньюгетського» роману. Воно полягає насамперед у тому, що Фейгін і Сайкс, та й інші члени банди, змальовані не тільки в усій побутовій конкретності свого «фаху», а й з неабиякою глибиною індивідуалізованого психологічного розкриття їхніх характерів. Душевний стан Фейгіна напередодні страти і особливо — Сайкса після вчиненого ним убивства показано так переконливо, що це було справжнім відкриттям для тогочасних читачів.