Письменники про футбол

Так, виконавці. «Динамо»-75 складалося всуціль із майже бездоганних виконавців. Рудаков, досвідчений, великий і, на перший погляд, вайлуватий, усе ще творив дива у воротах, витягаючи і рятуючи. Трошкін та Матвієнко стерегли фланги і за кожної нагоди ходили ними в атаку, вмикаючи надвисокі швидкості. Фоменко і Решко більш ніж надійно тримали центр оборони, Коньков їх підстраховував, при цьому беручи участь і в наступальних діях. Кожен із трьох однаково добре почувався в ролі чистильника. Плеймейкер Мунтян володів чудовим ударом, а кожен стандарт за його участю був на сімдесят відсотків голом. Юний і цибатий Буряк на очах виростав у ще одного плеймейкера, при цьому добре граючи й головою. Капітан команди Колотов своїми ножовими (тоді казали «кинджальними») проходами і постійною зарядженістю на м’яч нагадував голландця Неескенса. «Балерина» Веремеєв закручував м’ячі з кутового, «як Лобановський». Попереду терзали захист суперника феноменально швидкі, технічні й нестримні Онищенко та Блохін. Чорт забирай, це й була вона, команда-мрія, команда футбольних святих.

І жодного легіонера?! Де хоча б один бразилець?! Усі без винятку наші, мєстниє? Як вони змогли? Що з ними трапилося? Як дійшло до того, що минулого сезону вони були просто добрими гравцями, а тут раптом стали геніальними?

Леґенда свідчить про те, що Лобан і Базиль перетворили футбол у науку — причому не стільки природничу, скільки точну. Вони, особливо Рудий, вірили в числа. Якщо результат гри виражається числами, то й досягається він через правильне оволодіння ними. А правильне оволодіння числами називається розрахунком. Процес полягав у тому, щоб розрахувати кондицію кожного гравця і співвіднести її пікові положення з календарем змагань. За діло взялася ціла бригада амбітних науковців — від біохіміків до кібернетиків. Учбово-тренувальний процес підпорядкували математичному моделюванню. Журналісти писали про цілий НДІ під дахом тодішнього «Динамо».

Ще одна леґенда пов’язана з тодішнім політичним укладом Української РСР. Перша Особа республіки, перший секретар ЦК Компартії України, Володимир Васильович (так само ВВ) Щербицький був неприхованим футбольним фаном. Згідно з леґендою, Лобан потрапляв до його кабінету навіть без попереднього оголошення. Цілі міністри годинами очікували високої аудієнції, поки Лобан вирішував з Босом матеріальні проблеми клубу і збірної.

Тому в радянському чемпіонаті-75 «Динамо» з Києва було вищим від усіх інших навіть не на одну, а на дві-три голови. Це були два різні футболи — динамівський та всіх інших. Користуючись аж такою перевагою, динамівці почали забавлятися з усілякими незвичайними штучками на зразок щохвилинного дозування ігрового часу, припливами і відпливами, аритмією, сплесками надактивності й відпочинковими паузами на полі під час гри. Фірмовим стилем киян став обов’язковий дуже потужний початок, швидкі два або й три голи (бажано десь до 30-ї хвилини) з подальшим відвертим дограванням на збереження. Іноді таке догравання починалося ще в першому таймі. З Москви їдко критикували їхній прагматизм — усе це позірне «зберігання сил для майбутніх матчів», усі їхні «виїзні моделі», увесь турнірний розрахунок за принципом «перемога вдома, нічия в гостях — і чемпіони».