Дивні Грицеві пригоди

— Невже розумна істота? — здивувалася Марічка.

— Аякже, — підхопив Гриць. — Вона вміє змінювати свою подобу.

Істота раптово зникла. А потім усі летючі міхури зібралися в кільце на березі озера й закружляли в танку. З кожним рухом їхні тіла мінялися, набували нової форми. І ось вражені Гриць та Марічка побачили не химерних летючих істот, а дітей Землі, своїх ровесників семирічного чи восьмирічного віку. Взявшись за руки, ті істоти танцювали: гарно, граційно, легко. Білі та блакитні сорочечки, зодягнені на них, майоріли на вітрі.

— Я хочу до них, — сказала Марічка.

— Дурненька! Тут повітря отруйне, ми задихнемося.

— А вони ж дихають?

— Вони тутешні. А ми — ні. І не забудь, що нам заборонено виходити з каюти.

— А мені хочеться, — вперто наполягала Марічка. — Зодягнемо скафандри й вийдемо. Зустріч з дітьми іншого світу — це ж страшенно цікаво!

Дівчинка метнулася до ніші в каюті, зодягла свій скафандр.

— Ти як знаєш, а я піду.

Гриць, згадавши застереження тата, повагався, але, не бажаючи бути в очах дівчинки боягузом, мовчки зодягнувся теж. Вони спустилися автоматичним ліфтом униз, минули шлюз і ступили на чужу планету. Скелясту поверхню покривала якась чорно-кривава рослинність. Подібна до лишайників, вона неприємно тріщала під ногами. Істоти побачили дітей, їх танок розпався, і вони веселою зграйкою оточили Марічку та Гриця непроникним кільцем.

— Такі самісінькі, як і наші діти, — почувся по радіо голос Марічки. — Вітаємо вас, друзі, ми прибули з Землі.