До катастрофи лишалося кілька секунд
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна мрій
- ISBN: 978-966-424-199-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «До катастрофи лишалося кілька секунд». Краткое содержание книги:
Захоплива повість відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка запрошує юного читача приєднатися до карколомних пригод, взяти участь у розслідуванні й опинитися віч-на-віч із загадками, пояснення яких іще не знає сучасна наука.
Для дітей середнього шкільного віку.
І раптом Шурик сказав:
— Я з таким чуваком цікавим познайомився позавчора. Окуляри в нього — будь здоров! Темні, модні… як із «Матриці».
Шурик любив всяке модне.
Женя й Вітасик вражено перезирнулися.
— Що-що? — роззявив рота Вітасик.
— У сріблястому спортивному костюмі? — спитав Женя.
— А ви його знаєте? — тепер уже здивувався Шурик.
— Ні…
— А чого ж?
— Ну, бачили просто…
— Здаля…
— Здаля! — хмикнув Шурик. — Я говорив з ним. Ці-іка-авий чувак!.. На вигляд — наче ми з вами, ровесник, а насправді якийсь чемпіон, мабуть…
— Чемпіон? Чого ти так думаєш? — спитав Женя.
— А він однією рукою півблока залізобетонного отак узяв і пересунув, наче дерев'яну чурку. А там кілограмів двісті, не менше. Це у сусіда нашого після будівництва лишилося. «Ого!» — кажу. Він мене не бачив, я ззаду підійшов. Він так різко обернувся, що я аж злякався. «Ну ти й мощняга!» — кажу. А він засоромився, махнув рукою… Познайомилися… Його Ноликом звати.
— Ноликом?
— Арнольд, мабуть. А зменшено — Нолик. Як Кукуленка з дев'ятого «Б».
— Ага, — згадав Женя.
Справді, в їхній школі у дев'ятому «Б» вчився Арнольд Кукуленко, якого звали Ноликом.
— А що він там робив, у вас? — спитав Вітасик.
— Не знаю. Когось шукав, по-моєму. Я не встиг розпитати. Мене мама гукнула. Я два кроки одійшов, щоб спитати, що вона хоче, обернувся, а Нолика вже нема. Я потім усі дачі оббігав, весь куток… Так більше й не бачив. А окуляри — во! І костюмчик, і кросівки на товстелезній підошві — фірма!.. А ви де його бачили?
Вітасик і Женя перезирнулися.
— Та на станції, — сказав Женя. — Теж звернули увагу на окуляри.
— Він, мабуть, десь тут на дачі, — сказав Вітасик.
— Але я його раніше ніколи не бачив, — сказав Шурик.
На цьому розмова перервалася, бо електричка зупинилася на станції «Соколівка» і хлопці ледве встигли вискочити на перон.
Дармовис гукнув навздогін:
— Приїздіть у гості! Перша Дачна, сімдесят п'ять!
Розділ III
Важко будувати версію, коли немає жодних об'єктивних даних, а доводиться ґрунтуватися лише на умоглядних логічних висновках. На кшталт — оскільки ти працюєш у магазині й тобі відомо, що прийшла велика партія дорогих товарів, ти можеш навести професійних кримінальних злодіїв або й сам (сама) взяти участь у злочині.
Та коли немає жодних матеріальних слідів, жодних речових доказів, доводиться вибудовувати логічні конструкції.
Всі працівники магазину — від директора Варвари Іванівни Зайченко до вантажника Віктора Гавриловича Дармовиса — за такою умоглядною схемою могли бути причетними до злочину.
Це коли їх не бачити, не говорити з ними, не відчувати на собі їхні погляди. Але коли бачиш їхні змарнілі обличчя, їхні нещасні очі, чуєш їхні схвильовані, захриплі голоси — умоглядна схема закручується у спіраль, яка веде в заплутаний лабіринт.
Увечері директорка, вона ж власниця, сама у присутності підлеглих замкнула і опечатала магазин, попередньо подзвонивши в міліцію про здачу на охорону.
А вранці, прийшовши першою, виявила крадіжку. Сигналізація була відключена, двері професійно зламані.
Пошуковий собака сліду не взяв. Вночі була злива.
Безперечно, награбоване вивозилося машиною. Але на асфальті у дворі, біля підсобки, — жодних слідів. Знову ж таки через ту саму зливу.
«Наче у групі був іще й метеоролог», — з гіркою іронією подумав капітан Горбатюк.
Та от під час розмови з вантажником Дармовисом несподівано з'ясувалася деталь, яка зацікавила капітана.
Чоловік однієї з продавщиць, який працював на машинобудівному заводі шофером, нещодавно придбав старий списаний «бусик» — вантажний мікроавтобус. Відремонтував — і тепер машина у прекрасному стані, навіть шини не голі, «наварні». Вантажник говорив із неприхованою заздрістю, хоча в самого була нова «Таврія».
— Та що — «Таврія»! Я б із ним махнувся хоч сьогодні. Це не «бусик», а скарб. Особливо коли є дача. Щось завезти, щось привезти… Капітальна машина. «Капітальна, — подумав Горбатюк. — І товар на ній вивезти можна».
Продавщицю звали Тамара. Вона була перелякана і нещасна. На питання, де зараз її чоловік, раптом розплакалася:
— Не знаю. Вчора вранці поїхав у село до батьків, мав увечері повернутися і — нема. Я так хвилююсь.