ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
- Автор: Бедь Віктор
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ». Краткое содержание книги:
Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних факультетів, а також для працівників правоохоронних органів і тих, хто цікавиться проблемами юридичної психології.
У Росії про необхідність враховувати психологію злочинців висловлювався І. Посошков (1652–1726). В його працях давалися психологічні рекомендації про способи допиту обвинувачених і свідків, розглядалася класифікація злочинців.
Князь М. Щербатов (1733–1790) один із перших авторів вказував на необхідність підготовки законів із урахуванням психології народу, позитивно оцінював фактор праці у перевихованні злочинця, порушив питання про можливість дострокового звільнення злочинця від покарання.
У Росії в третій чверті ХІХ ст. з юридичної психології з'явилися праці І. Баршева «Погляд на науку кримінального законознавства», К. Яновича-Яневського «Думки про кримінальну юстицію з точки зору психології і фізіології», А. Фрезе «Нариси судової психології», Л. Владимирова «Психічні особливості злочинців по новітніх дослідженнях», в яких висловлювалися ідеї чисто прагматичного використання психологічних знань у конкретній діяльності судових і слідчих органів.
Кінець ХІХ — початок ХХ ст. пов'язані з інтенсивним розвитком психології, психіатрії, інших галузей права (насамперед — кримінального). Деякі вчені, які представляли ці науки в той період, займали прогресивні позиції (І. Сєченов, В. Бехтерев, С. Познишев, С. Корсаков, В. Сербський, А. Коні та ін.).
З'явилися перші спроби обґрунтування окремих кримінально-правових позицій психологічними знаннями. У підручнику Б. Спасовича «Кримінальне право» (1863 р.) вже використовуються психологічні дані про злочини. У Казані публікується перша монографія з судової психології — праця А. Фрезе «Нариси судової психології»(1874 р.).
Розвиток психології, психіатрії та права привів до необхідності оформлення юридичної психології як самостійної наукової дисципліни. П. Ковалевський 1899 р. порушив питання про поділ психопатології та правової психології, а також введення цих наук у курс юридичної освіти.
На початку ХХ ст. в юридичній психології з'являються експериментальні методи дослідження. Значна кількість праць цього періоду присвячена психології показань свідків. Це праці І. Холчева «Мрійлива брехня» (1903 р.), Г. Португалова «Про показання свідків» (1903 р.), Є. Кулішера «Психологія показань свідків і судове слідство» (1904 р.). На цю ж тему були доповіді М. Хомякова «До питання про психологію свідка» (1903 р.), А. Завадського і А. Єлістратова «Про вплив питань без навіювання на достовірність показань свідків» (1904 р.), О. Гольдовським «Психологія доказів свідків» (1904 р.).
1902 р. експерименти щодо визначення достовірності показань свідків проводив німецький психолог В. Штерн. Його завданням був не пошук науково обґрунтованих прийомів отримання показань свідків, як у А. Біне, а встановлення ступеня достовірності свідчень. Спираючись на свої дані, В. Штерн стверджував, що показання свідків принципово недостовірні, хибні, оскільки «забування є правилом, а спогад — винятком». Підсумки свого дослідження В. Штерн доповів на засіданні Берлінської психологічної спілки. Вони викликали велику зацікавленість в юридичних колах багатьох країн Європи. Згодом В. Штерн створив персональну концепцію пам'яті, яка мала яскраво виражений ідеалістичний характер. Згідно з цією концепцією пам'ять людини не є відображенням об'єктивної реальності, а виступає лише як її викривлення на догоду вузько егоїстичним інтересам особистості, її індивідуалістичним намірам, її гордості, пихатості, честолюбству тощо.
Доповідь В. Штерна викликала бурхливу реакцію і у російських юристів. Затятими прихильниками В. Штерна в Росії стали професор Петербурзького університету О. Гольдовський, професори Казанського університету А. Завадський і А. Єлістратов. Вони самостійно провели серію дослідів, подібних дослідам В. Штерна, і зробили аналогічні висновки. Сам О. Гольдовський зазначав, що психологічні основи помилок дуже відмінні і висновок із зіставлення картини, відтвореної свідком, з дійсністю виходить дуже сумний. Свідок не дає точної копії, а тільки її сурогат.
Над питаннями психології показань свідків у Росії працювали також М. Хомяков, М. Бухвалова, А. Бернштейн, Є. Кулішер та ін. 1905 р. вийшов збірник «Проблеми психології. Брехня і показання свідків». Багато статей збірника пронизувала ідея про недостовірність показань свідків.
Значну увагу розвитку юридичної психології приділив великий вчений-фізіолог, психіатр і психолог В. Бехтерев (1857–1927). Під його керівництвом було здійснено перше експериментальне дослідження малолітніх злочинців, результати якого знайшли відображення в праці «Про розумову працездатність малолітніх злочинців» (1903 р.) Саме він за допомогою експериментальних методів вивчав злочинність як психологічне явище і особистість злочинця. Підсумки дослідження були викладені в його працях «Про експериментальне психологічне дослідження злочинців» (1902 р.) і «Об'єктивно-психологічний метод у застосуванні і вивченні злочинності» (1912 р.).
Значний внесок у розвиток юридичної психології зробив А. Коні (1844–1927) — юрист і громадський діяч, видатний судовий оратор. Узагальнивши свій практичний досвід, він висловив багато цікавих положень і порад із психології судової діяльності та психології судді як головної фігури в кримінальному процесі, про психологію прокурора і адвоката. У праці «Достоєвський як криміналіст» А. Коні розкрив важливе значення для слідства і суду вивчення внутрішнього світу злочинця. Він читав курс лекцій «Про злочинні типи», закликав ввести на юридичному факультеті Петербурзького університету курси психології і психопатології.
1908 р. з ініціативи В. Бехтерева і Д. Дриля був створений Науково-навчальний психоневрологічний інститут, до програми якого входила і розробка курсу «Судова психологія». На базі цього інституту 1909 р. створюється Кримінологічний інститут. Судовою психологією почали займатися професійні психологи, визначилося коло специфічних проблем — вивчення психіки злочинця, свідків та інших учасників кримінального процесу, діагностика брехні, судово-психологічна експертиза та ін.