У них щось негаразд з головою у тих росіян...
- Автор: Лаурен Анна-Лена
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «У них щось негаразд з головою у тих росіян...». Краткое содержание книги:
Анна-Лєна Лаурен вважає, що в назві книги нема нічого образливого. Це можна порівняти з французьким висловом «Ils sont fous» («Вони божевільні»), але в хорошому значенні. Книга перекладена фінською та російською мовами, у Росії читачі сприйняли її по-різному. А тепер і український читач має змогу краще зрозуміти тих росіян, у яких щось не все гаразд з головою...
Вочевидь, не існує жодної іншої системи, яка б забрала життя стількох людей, як комунізм.
Жодний з цих історичних моментів у Росії не обговорюється. Аж ніяк не є предметом дискусії анексія країн Балтії чи концтабори ҐУЛАҐу. Не обговорюється жодна з ран у російській історії, які ще досі кривавлять і не загояться доти, доки Росія вдаватиме, ніби їх ніколи й не було. Мертвотна тиша замовчування страждань російського народу і жахливих прорахунків російського керівництва оглушує...
— Я все своє життя присвятив одній справі: пробудити народ і змусити його іншими очима подивитися на нашу історію. Доки ми не глянемо їй відкрито в обличчя, суспільство не зможе рухатися уперед, — сказав Ігор Чубайс, москвич, доктор історичних наук і опозиціонер з ліберальними поглядами. Ігор один з тих, з ким я познайомилася завдяки своїй роботі, і який став згодом моїм щирим другом.
Ігор Чубайс веде ток-шоу на радіостанції Говорит Москва. Ми зустрічаємося, коли він запрошує мене поговорити про Фінляндію, про те, чому фінська економіка дає собі раду ліпше, аніж російська. Або ж поставивши запитання на російський лад: чому фіни живуть набагато ліпше за росіян?
Таке запитання прозвучало з вуст Ігоря в прямому ефірі. Я мала лише одну відповідь: бо в нас не було комунізму.
Неможливо уявити собі всієї тієї біди, якої комунізм завдав Росії, та принаймні спробую коротко сформулювати: комунізм знищив російське суспільство і зруйнував російську економіку. І це головна причина, чому Фінляндія процвітає, а Росія нидіє, хоча тут комунізм остаточно повалено ще 1991 року. Але росіяни так і не зуміли усвідомити цього...
Мій приятель Микола з Санкт-Петербурга часто гуляє у модній червоній бобці з літерами СССР почерез усі груди. Коля (ласкаве зменшувальне ім'я від Микола) носить її не тому, що хоче повернення совєтських часів, а тому що це прикольно — старі радянські символи нині модні. А ще тому, що вважає радянський період епохою могутності Росії. Це природний для Росії стан.
Коли навесні 2007 року не на жарт розгорівся конфлікт між Росією та Естонією з приводу пам'ятника солдатові-визволителю. я торкнулася цієї теми в розмові з Колею та Янсоном, моїми найближчими друзями. Обидва з вищою освітою, вивчали економіку в Санкт-Петербурзькому університеті. Янсон працює в телекомунікаційній компанії у Санкт-Петербурзі, Коля — на фірмі Рено в Парижі. Обоє мої ровесники, тридцятилітні. Критично налаштовані до Путіна і нинішнього російського режиму. Володіють іноземними мовами, мають ліберальні погляди, багато подорожують. Таких, як Коля та Янсон, я завжди згадую, як приклад, критикуючи фінську журналістську братію за застарілі погляди на Росію. І ось вони сидять переді мною і затято захищають ідіотичну російську політику супроти Естонії. Лише з однієї причини — йдеться ж бо про Велику Вітчизняну війну!
— Є речі, яких не можна прощати. Естонці зневажили Росію і нашу історію, — каже Янсон.
Я погоджуюся, що момент для демонтування пам'ятника — за кілька тижнів до Дня Перемоги — вибрано невдало. До того ж, не надто мудро з боку естонського уряду провадити свою внутрішню політику коштом стосунків з Москвою. Чесно кажучи, естонський уряд трохи несповна розуму. Однак факт залишається фактом: естонці мають право зносити всі пам'ятники, які їм лиш заманеться, на своїй території.
Я запитую Колю та Янсона, чому так важко збагнути, що Естонія просто ніколи НЕ ХОТІЛА бути частиною Радянського Союзу. Тому тепер так прагне перенести пам'ятника.
— Як це, хотіла чи не хотіла! Це було зафіксовано в Ялтинській угоді! — обурюється Коля.
— Так, але ж ніхто не питався естонців!
— Дорогенька Анно-Лєно! Гадаєш, хтось питатиме такі маленькі країни, коли йдеться про велику політику?
Отоді я розсердилася. Трапляються у Росії такі речі, на які, якщо ти фін, реагуєш спонтанно, відчуваючи їх не головою, а спинним мозком.
— Можу сказати лише те, що я, особисто, НЕЙМОВІРНО вдячна, що Фінляндії пощастило в Другій світовій війні відбити навалу Червоної армії. Інакше ми нині не жили б так добре, як живемо, — уїдливо зауважила я.
Коля відразу квапиться пояснити, що Фінляндія це ж зовсім інша річ. Ви майже були незалежними ще в російську епоху. Естонія ж ніколи не була повноцінною, справжньою країною...