Армагедон уже відбувся
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Армагедон уже відбувся». Краткое содержание книги:
Ці «дантові кола» потрібні письменниці, щоби пізнати Істину головного персонажа, який увесь вік після вбивства людини думає про «вавилонську вежу» свого життя, що має колись завалитися. Марії Матіос доконче потрібно через історію Івана Олексюка наблизити читача до розуміння Іванової правди — причини, його істини: Хотіти Жити.
Бо насправді істина для всіх одна. От тільки, «якби запізнитися вмерти. Або народитися».
Увага до найтонших деталей, глибокий психологізм і прискіплива любов до того, чиє «тіло душі» по живому ріже її письменницький «скальпель», — незмінні прикмети стилю Марії Матіос.
Більш винахідливі домислювали, що сини спішно роблять у хаті євроремонт, бо де ж то таке може бути, щоби в Олексюків було все, крім євроремонту, коли в нього такий старший син, а в Греції — донька за греком?!
А зовсім прості на фантазію розводили руками: «В Олексюків завжди не так, як у людей. І навіть по смерті».
Правди не знав ніхто. То й не було кому казати. А коли хто правду знав — не наважився би її продати ні за які гроші.
Задля власного спокою.
3
Паталогоанатома зі Львова на цей раз не було.
Покійник із погашеною свічкою у складених руках лежав у домовині посеред найбільшої кімнати зі спущеними полотняними ролетами, а три його сини — Петро, Сильвестр і Орест — одночасно курили «Мальборо», обдаючи різким димом давно не провітрювані речі у відкритій на одну половину шафі. Друга половина — зі старим, потрісканим і почорнілим дзеркалом, якраз напроти мерця, — зловісно подвоювала зображення, тому здавалося, що в кімнаті лежать два покійники і що вони змагаються один з одним: хто кого перележить, чи хто швидше встане, щоб сховати від людського ока безсоромне і недоречне цієї миті плесо дзеркала.
— Я беру на себе комору, — сказав Петро і загасив цигарку об бильце залізного ліжка. — Ти, Оресте, шукай у малій кімнаті, а ти, Сильку, шукай тут. Лиш дивіться добре. Кожен сантиметр дивіться. І дивіться мені — без фокусів.
4
На завтра до Олексюків також не пускали нікого.
Невістка Марія, сховавши обличчя під край чорної хустки, насунутої на самі очі, тепер уся в чорному, так само сиділа під хвірткою.
Вже не говорила — бо не мала до кого: двоє перших сусідів дали знати далі, що до покійника і сьогодні дорога закрита, а чому — навіть вони не знають. Певно, таки євроремонт, щоб не було совісно перед сестрою Світланою, яка ретельно і регулярно щомісяця упродовж п’яти років слала татові по триста євро, щоб він справив собі такий ремонт, меблі й одяг, як у людей, бо Світлана все їде і ніяк не доїде у гості зі своїм бой-френдом греком, а як приїде — то щоб їй не було встидно за тата так, як за братів, які про тата не дбають, а лиш сором йому роблять.
А як зробити євроремонт за два дні та ще при покійникові в хаті, коли той літак уже, може, в Бухаресті сідає?! Ото й закрилися Олексюки від людей — і напевно, на всі руки майструють — ремонти до похорону роблять: спішать до Світланиного приїзду.
Поминок таких, як у всіх тутешніх, також не буде: роздадуть тим, хто прийде на похорон, целофанові пакети з чотирма карамельками і двома кружальцями печива або вафлів. А три кружальця в пакет класти не можна, як і п’ять цукерок, — число непарне, на похороні не годиться.
Отаке снувалося між людьми, поки мовчазна невістка Марія сиділа при зачиненій хвіртці, а Олексюкові сини другий день не виходили з хати. А як і виходили — то ніхто їх не видів: паркан був високий і глухий.
…Світлана із Греції через Румунію не летіла, бо про смерть батька ніхто їй не сповіщав:
дзвінок у Грецію коштував гроші й віщував якщо не євроремонт, то дещо інше. А братам тепер — не до прибирання татової хати. Та й, власне, скуштуватися[3] на дзвінок сестрі можна було хіба що після жеребу, який би і визначив, хто із братів платитиме дванадцять гривень за хвилину розмови.
Однак до жеребу не дійшло, оскільки було ніколи, як і нікому: брати у своєму горі про сестру забули чи, може, свідомо не хотіли додавати сердечного жалю та тоншити її гаманець — тато все одно до доньки не встане, а невістки, які могли би про сестру її братам нагадати, у цій хаті слова не мали.
5
Пополудню цього ж дня на Олексюкове подвір’я заїхала воєнна машина. Ну, може, не воєнна. Може, еменесівська, казали знаючі чоловіки, а може, міліцейська чи есбеушна, але все одно воєнна. «Піротехнічна лабораторія» — було написано на її білих боках великими синіми літерами.
Що воно таке — хотіли запитати в директора школи, але директор третій день сидів у області: бився на смерть, хіба лише не кулаками, щоб не закривали сільську початкову школу, яку відкрили тут ще до радянської влади і лишили після неї також, а тепер чомусь хочуть замовити шкільним нефарбованим стінам «за упокій». Чи тому, що бездорожнє село, в якому за сто років школа не вмерла, тепер гуртом і в китайських «ґумаках» іде в Євросоюз і НАТО — і через те треба закривати школи; чи то сусідська Росія помахала кулаком, що в сусіда початкових шкіл більше, ніж у неї, бо хто із найближчих сусідів любить, коли під боком краще, ніж у тебе самого? — молотили язиками, ніби на похмілля, жінки коло криниці, позираючи, коли з Олексюкового подвір’я виїде дивна машина.
3
Скуштуватися (діал.) — скластися, скинутися.