Ольга Кобилянська

Звертаємо увагу на службові переміщення не тільки для того, щоби знати, коли і на якій посаді працював глава родини, але й для з'ясування того, де після народження мешкала майбутня письменниця, адже, крім часу виконання Ю. Кобилянським службових обов'язків у Садгорі (дружина й діти залишалися у Сучаві), із ним постійно перебувала і його сім'я.

По материнській лінії, читаємо в автобіографії «Про себе саму», дід письменниці – Йосип Вернер – був далеким родичем німецького драматурга-романтика Захари Вернера (1768—1823). У 18-річному віці Йосип зі своїм батьком, колишнім фабрикантом, потрапив у Галичину. Згодом разом з одним своїм товаришем став орендарем невеличкого буковинського села Димка (нині село Глибоцького району Чернівецької області). Батько ж його, тобто прадід О. Кобилянської, повернувся додому, як пише письменниця: «Здається, до Познані, звідки відвідував ще раз або й два свого сина Йосифа». Незабаром спільник И. Вернера, «ошукавши його славно, втік до Галичини, а він купив собі за чесно запрацьований гріш невеличкий шматок землі й розґаздувався на ній тут же, в Димці, де й жили з жінкою до кінця життя свого».

Родина бабусі О. Кобилянської – Луції Кучмаєвської – походила з Польщі. Її батько, «дідич поляк-емігрант», перебрався до Галичини під чужим іменем «через польське повстання з Росії» й, «поживши недовго там з родиною, помер нагло з жінкою на холеру, оставивши три доньки-сироти, котрі порозбирали заможніші поляки між себе. Так, приміром, виховувалася Луція, пізніше жінка Иосифа Вернера, в домі графа Голуховського, будучи товаришкою дитячих забав гр. Агенора Голуховського». Ідеться про Польське повстання (інша назва – Листопадове) – національно-визвольне повстання поляків проти Російської імперії. Розпочалося воно в листопаді 1830 року у Варшаві, охопило Королівство Польське й поширилося на землі Правобережної України та Білорусії. Європейська громадська думка ототожнювала його зі справою боротьби проти реакції та абсолютизму за свободу і демократію в Європі, а західноєвропейські країни прийняли численну польську еміграцію, яку незабаром назвали «Великою еміграцією». Згадка про дитячі забави в товаристві Агенора Голуховського, який із 1849 року упродовж десятиліть очолював Галицьке намісництво – вищий орган австрійської влади в Галичині, тобто був особистим представником цісаря в цій провінції, свідчить, що родина бабусі письменниці справді належала до знаних польських аристократичних родин. У тих колах, загальновідомо, домінували польські звичаї, устрій, мова. Але звернімо увагу на твердження О. Кобилянської про те, що в Галичині її бабуся вийшла заміж за молодого німця Вернера, «котрий навчився вже не лиш польської, але й української мови, а котрою володіла не менше, як муж, і його жінка Луція». Отже, і дід, і бабуся знали й шанували мову народу, серед якого жили (И. Вернер постійно спілкувався із селянами, адже був помічником управляючого маєтку графів Чижів).