Свої, чужі, інші

— Добре… — пробурмотів він під ніс. — Про себе сам якось уже подбаю….

До базарної площі було не так і далеко, проте Інтар усе-таки причепився на півдорозі до візка, навантаженого в’яленою рибою, і вже зіскакуючи, одну рибину потяг і запхав за пазуху.

Невеликий базарчик гомонів і переливався всіма барвами й запахами. Тут торгували їжею, одягом, дешевими прикрасами та іграшками, кепською зброєю, домашнім начинням та іншими дрібними речами. Ще продавали живу птицю: курей, гусей, качок.

Інтар пооблизувався на ласощі, подражнився, квокчучи та показуючи носа, з облізлого зеленого півня, що кумедно косував невдоволеним оком (перекупка накинулося з лайкою, але хлопчисько просто втік), і почав сам скуповуватись.

Мішок із мускатними горіхами стояв біля прилавку, де баба-крамарка стежила за крамом уважніше за багатьох міських стражників. Інтар пройшов повз неї раз, другий… а на третій звалився на натоптаний дощенту мішок, і горіхи висипалися, покотились по землі. Хлопчиська, які сновигали в юрбі, накинулися на несподівану здобич, напихаючи кишені, та й деякі дорослі не погребували. Баба вискочила з-за прилавка, вчепилась у першого мисливця за ласощами на дурняк, що трапив під руку, вимагаючи заплатити, здається, за всіх і негайно… А Інтар з реготом укинув до сумки кілька жмень горіхів і накивав п’ятами.

Кмин він благопристойно придбав на іншому кінці ринку — та й коштувало те насіння, брунатне, прохолодне й лоскітне, якщо зачерпнути його в долоню, дешевше за все інше, що йому звеліли принести. Хлопчик віддав за шість жмень мідяк, а біля прилавка, де торговець саме відважував іншому покупцеві прянощі, не довго думаючи, схопив, скільки міг, трубочок кориці, які лежали скраю, та пірнув у юрбу.

Він почув за спиною обурений зойк торговця і поквапився замішатися серед хлопчаків, котрі витріщалися на те, як у вуличному балагані ганчір’яний воїн бив дерев’яним мечем дракона з клаптиків.

Хлопчаки цілою юрбою уболівали за лицаря, підбадьорюючи його голосними вигуками: «Бий!», «Прищеми йому хвоста!», «Знеси йому голову!», й тільки скромне з вигляду дівчисько років восьми з двома білявими кісками стискало кулачки, коли гору брав лицар, і радісно ляпало в долоньки, щойно тільки перевага виявлялася на боці дракона.

— Тобі що, шкода цього чудовиська? — поцікавився Інтар.

— А чого цей дурень із залізною головою поліз? — обурилося дівчисько. — Хто його просив дракона зачіпати?

— Що, ось так просто нізащо взяв і зачепив? — здивувався хлопчик.

— Ага… Він драконенят у печері повбивав… Звісно, дракониця після такого півміста спалила, і я б так само зробила, якби моїх дітей побили! — запально вигукнуло дівчисько.

Інтар пирхнув, але ж білява таки мала рацію…

Він ще постояв біля намету, дочекався звичайної перемоги добра над злом, чи то пак лицаря над драконом (дівчисько захлюпало носом), і зібрався вже вирушати на пошуки іншого прилавка з прянощами, подалі від того, де корицею розжився, як раптом відчув, що хтось смикає його за сумку.