Пригоди Пелле Безхвостого
- Автор: Кнутссон Йоста
- Серия: Pelle Svanslös #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 966-8118-13-8
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Пригоди Пелле Безхвостого». Краткое содержание книги:
Згодом будинків обабіч шляху погустішало; спершу то були вілли з садками, а потім високі кам’яниці, що сягали до самих небес. І дедалі більше машин мчало їм назустріч. Напевно, вони в’їхали в місто, про яке котик краєм вуха чув на своєму подвір’ї.
Нараз машина зупинилась, дядько вийшов надвір і знов не причинив за собою дверцят. Безхвостик витягнув шию і подивився йому вслід. Дядько зайшов до якоїсь крамнички. Кіт побачив вітрини, повні ковбас і шинки, й відчув як його кишки грали марш.
Через хвильку-другу дядько вернувся з великим оберемком пакунків і закинув їх на заднє сидіння. Котик щосили зіщулився в своєму кутку, й дядько, видно, його не помітив. Він знов сів за кермо й поїхав далі.
Безхвостик обережно принюхався до одного пакунка. Звідти пахло чимось добреньким. Як шкода! Продукти так позагортувані в папір, що не витягнеш ані шматочка. Лишилося одне — нюхати, хоч у животі млоїло від голоду.
Машина знов зупинилася, і Безхвостик зрозумів, що вони приїхали. Дядько вийшов, відчинив задні дверцята й став брати пакунки. Аж тепер у кутку він загледів котика!
— Отакої! — мовив він. — А ти хто такий?
— Няв, — відповів котик, бо, власне, нічого іншого не вмів казати.
— Виходить, у мене в машині їхав заєць, — сказав дядько.
Котик не збагнув, чому дядько назвав його зайцем. Але подумав, що в кожнім разі треба щось відповісти, тому ще раз мовив:
— Няв.
— Ну й гаразд, зараз побачимо, що з тобою робити, — сказав дядько, взяв котика за загривок і засунув до правої кишені плаща.
Там було темно, як у льоху. Е-е, темряви котик не боявся, та хіба приємно лежати в кишені, не знаючи, що буде далі?! Дядько сказав: «Побачимо, що з тобою робити». Звучало то страшнувато. Й котикове серденятко несамовито закалатало: здавалося, що в дядьковій кишені лежав годинник.
Дядько зайшов у будинок, поклав пакунки, а тоді вийняв з кишені бідолашного котика. Той великими зляканими очима роззирнувся по боках і побачив ще кількох людей: якусь тітку, дівчинку й хлопчика.
— Гляньте, що лежало у мене в машині, — засміявся дядько. — Ну, не бійся, котусю, ми тебе не скривдимо, — мовив він, і котик одразу ж трохи заспокоївся.
— Який же він, татусю, гарнюній! — вигукнула дівчинка. — Можна мені його взяти?
— Кажеш, він лежав у машині? — перепитала тітка. — Як він там опинився?
— Краще б там лежав пес, — озвався хлопчик. — А цей котик навіть без хвоста. Подивіться на ту смішнючу куксу, що в нього ззаду!
— А мені він подобається, — сказала дівчинка й так щиро поцілувала котика, що той струснув головою, ніби стояв надворі під дощем.
Таким чином кіт-хуторянин став котом-міщуком на ім’я Пелле, бо дівчинка розуміла, що не дуже приємно, коли тебе називають просто Безхвостий.
Другий розділ
Пелле Безхвостий надибує лисицю
Дівчинці Біргітті було десять років.
— Розумієш, відтепер я твоя мама, — сказала вона Пелле. — Якщо ти будеш гарно поводитися і слухатись, то житимеш у нас.
— Няв, — мовив Пелле.
— Носитимеш бант, — вела далі Біргітта, — тоді кожне побачить, що ти вихований кіт.
І вона пов’язала на шию Пелле червону шовкову стрічку й зробила красивий бант. Йому то геть не сподобалося і, лишившись наодинці, він спробував його із себе зняти. Однак у нього нічого не вийшло.
«Що ж, — подумав Пелле, — мабуть, із деякими незручностями треба змиритися. Попри все, я, здається, втрапив до добрих людей».
Так, то справді були добрі люди: пригостили його свіжою салакою, налили в блюдце смачного молока, поклали у кошика подушку, щоб йому було де спати, й кинули клубок вовни, щоб йому було чим гратися. Тож поволі-поволеньки він перестав журитися за сільською садибою.
Біргітта хотіла, щоб уночі Пелле спав у її кімнаті.
— Але я десь читала, як грайливі кошенята подряпали сонних дітей, — сказала мама.
«Нечувана дурня», — подумав Пелле.
Здається, Біргіттин тато думав так само, як і Пелле, бо заперечив:
— Та ні, навряд чи то аж так небезпечно. Цей шалапут начебто досить спокійний. Якщо вже він у машині не поласився на ковбасу, то й Біргітти не зачепить. Як на мене, нехай би кошик і стояв у Біргіттиній кімнаті. Чуєш, Пелле, ми на тебе покладаємось!