Невловима лірика буднів

Зате цьоця Стефа допомагала татові дістати цемент, вапно, гіпс, фарбу для дверей, фарбу для стін, навіть натирачку для підлоги, яку тоді чомусь називали «мастикою», фанеру, поролон, пінопласт, шпаклівку, скловату, лінолеум, ацетон, змішувач, розчинник, скипідар і ще якусь таємничу речовину, яку тато у розмовах із сусідом називав «раствор» і про яку, крім надзвичайної її потрібності для нашої машини, мені більше нічого довідатися не вдалося.

Батьки навіть намагалися спонукати нас із братом дружити із сусідськими хлопцями. Старшого сина наших сусідів звали Лесик, він ходив до паралельного зі мною 6-го «Д», був худеньким, мовчазним і підтримував дружбу з нашим сусідом на поверсі Тарасиком. Я досі не знаю, яким було повне, себто паспортне ім’я Лесика, мені завжди кортіло у нього запитати, але він був таким сумним, мовчазним і нерішучим, що я не наважувалася. Раптом він соромиться свого майже дівчачого імені й образиться на мене?

А мама мені заборонила ображати сусідських хлопчиків ще після того, як ми з Лєною, Свєтою і Петриком, які жили у сусідньому будинку, бавилися в лікарню, хоча, як на мене, нічого образливого у нашій грі не було. Ми і раніше часто бавилися в лікарню, спочатку пацієнтами ставали улюблені ляльки, а потім кожна з нас по черзі. Петрик був єдиним пацієнтом чоловічої статі, і ми дуже поважали його за це. Тому досі випробували на ньому лише навики користування термометром та проведення штучного дихання за методом «рот в рот».

Але того дня перед нами виникло важливіше завдання. Ідея експерименту виникла у мене напередодні, коли я спостерігала, як ставили клізму моєму маленькому братові. Бабця сказала мені: «Дивись і запоминай хорошенько. Як виростеш, будеш імєть своїх дітей, пригодиться». Я вирішила не чекати аж так довго і відразу ж закріпити навики на практиці. Тому наступного дня принесла з дому клізму і запропонувала Лєні і Свєті навчитися ставити її на Петрикові.

Петрик був слухняним і тихим хлопчиком з довгими віями і завжди грав разом з нами у доньки-матері. Він був загальним улюбленцем серед дівчаток нашого двору та предметом жорстоких дотепів хлопчиків. Почувши про ідею експерименту з клізмою, він важко зітхнув, але погодився, він завжди на все погоджувався. Ми замотали його старими простирадлами, щоб не пручався, і напомпували через клізму водою, як вчила бабця: «Чим більше, тим лучче, шоб желудочок харашо промився». Не врахували ми тільки того, що для промивання шлунка не варто застосовувати воду із підвальної труби, принесену у дитячих відерцях з пісочниці. Після цього експерименту Петрик прохворів цілий тиждень і більше не погоджувався бути нашим пацієнтом. А його мама влаштувала скандал моїй мамі, а також мамі Лєни і Свєти. Моя мама спершу не повірила мамі Петрика, а коли я у всьому зізналася, була вкрай здивована. Мабуть, ця історія не до кінця вписувалася в її уявлення про спосіб розваг власної доньки. Мене завжди вважали дуже спокійною і тихою дитиною, яка весь вільний час проводить за читанням книжок та розведенням кактусів і не має жодних схильностей до катування сусідських хлопчиків. Про всяк випадок мама зі мною суворо порозмовляла, заборонила ображати Петрика і порадила дружити краще з Лесиком.