Король Матіуш Перший
- Автор: Корчак Януш
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 978-966-339-645-3
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Король Матіуш Перший». Краткое содержание книги:
Хлопчик пригадав маму — це вона вибрала йому таке ім’я: Матіуш. Мама ніскільки не чванилася своїм королівським саном. Вона гралася з ним, складала будинки з кубиків, розповідала чудові казки, вони разом розглядали книжки з картинками. З батьком Матіуш бачився рідше — у нього, як у всіх королів, справ було по горло: то військові паради, то візити іноземних королів, то сам він їздив за кордон, а потім — безкінечні наради, засідання, ради.
Але й батько, бувало, викроював для сина вільну хвилину. Грав із ним у кеглі, а то сяде верхи на коня, Матіуша посадить на поні, і вирушали кататися довгими алеями палацового парку. А тепер що? Невідступно, як тінь, за ним всюди слідує гувернер-іноземець із такою кислою фізіономією, ніби щойно випив склянку оцту. Та й по правді сказати, хіба бути королем так уже приємно? Мабуть, ні. От якби війна, тоді інша справа, боротися можна. Атак…
Сумно сидіти самому в кімнаті, сумно дивитися, як за палацовою огорожею пустують на волі діти.
Хлопців було семеро, і найчастіше гралися вони у війну. Верховодив веселий коренастий хлопчина, якого звали Фелеком. Він водив їх в атаку, муштрував.
Скільки разів Матіуш хотів покликати його й поговорити з ним хоч через ґрати. Але чи личить так чинити королеві, він не знав. А потім, з чого почати розмову, що сказати йому?
Містом розклеїли величезні афіші, які свідчили, що Матіуш вступив на трон і вітає своїх підданих, що міністри залишаються колишні й допомагатимуть малолітньому королеві керувати державою.
У вітринах магазинів виставили фотографії Матіуша: Матіуш верхи на поні, Матіуш у матросці, Матіуш у військовому мундирі, Матіуш на параді. Показували Матіуша і в кіно. Сторінки ілюстрованих журналів у країні й за кордоном теж рясніли зображеннями Матіуша.
Його всі любили. Дорослі жаліли його, тому що він сирота. Хлопчиськам лестило, що всі слухаються їхнього однолітка: навіть генерали стоять перед ним навитяжку, а солдати роблять на караул. Дівчата по вуха закохалися в миловидного маленького короля, сфотографованого верхи на поні. Але найбільше любили його діти із сирітських притулків.
Ще за життя королеви в притулки у дні великих свят посилалися гостинці. Після її смерті король наказав зберегти цей звичай. І тепер без відома Матіуша діти продовжували отримувати до свят солодощі й іграшки. Лише значно пізніше Матіуш зрозумів: якщо в бюджеті є відповідна стаття, можна зробити людям багато добра. А от якщо немає такої статті, пиши пропало.
Приблизно через півроку після вступу Матіуша на трон популярність його, завдяки одному випадку, зросла ще більше. Ім’я його було на вустах у всіх городян. Усім припав до душі вчинок юного монарха.
А сталося ось що.
Матіуш довго вмовляв старого лікаря, аби той дозволив йому гуляти містом. «Хоч раз на тиждень відпускайте мене в міський сад, де граються звичайні діти. У королівському парку дуже добре, але навіть у найпречудеснішому місці самому нецікаво й нудно», — переконував його Матіуш.
Нарешті лікар здався і звернувся до гофмейстера з проханням дозволити Матіушу три прогулянки містом через кожні два тижні. Гофмейстер звернувся в головне управління палацу, головне управління палацу клопотало перед регентом скликати раду міністрів і повідомити їм прохання короля.
Дивно, скажете ви, що королеві так важко вибратися на найзвичайнішу прогулянку. Проте справа виявилася ще складнішою. Гофмейстер погодився, підтримати прохання Матіуша лише з вдячності до лікаря, який нещодавно вилікував його, коли він отруївся рибою. Але це ще не все: головне управління палацу взялося за це в надії отримати гроші на споруду нової стайні, яких воно давно й марно добивалося. Нова ж стайня була мрією королівського регента. А обер-поліцмейстер дав згоду назло державному скарбникові. Адже за кожну королівську прогулянку поліції видавали з казни по три тисячі дукатів, а санітарному управлінню міста — діжку одеколону й тисячу дукатів золотом.
Перед кожною королівською прогулянкою двісті робітників і сто прибиральниць підмітали й наводили лад у саду: фарбували лавки, обприскували алеї одеколоном, з дерев і кущів витирали пил. За чистотою стежив цілий загін лікарів: усім відомо, які шкідливі для здоров’я бруд і пил. А поліція стежила, щоб у сад не пробралися хулігани, які мають звичку кидати камінці, штовхатися, битися і кричати.
Матіуш був щасливий. У просто вдягненому хлопчикові ніхто не впізнавав короля. Та кому могло прийти в голову, що король, як простий смертний, гуляє у звичайному саду. Обійшовши двічі сад, Матіуш сів відпочити на майданчику, де гралися діти. Тільки-но він сів, як до нього підбігає дівчинка й каже: