Син Сонця — Фаетон

— Мій обов'язок — технічний нагляд. Це мій фах і моя посада.

— Треба доповідати по начальству. А ви вийшли з летючками на вулицю.

— В самому проекті атомної електростанції замало гарантій. Якась помилка або недбалість — і тоді… Уявляєте, що може статися?..

Ні, слідчий не уявляв — це було поза межами його компетенції. Розподіл обов'язків і, відповідно, знань — характерна ознака двадцятого століття. Знає той, кому належить знати — хтось компетентний. Ця облудна віра оберігала людську душу від почуття відповідальності.

— Текст летючок, — наполягав слідчий, — зумисне антирадянський. З метою підриву радянської влади.

— Нічого антирадянського там немає. Навпаки — я хочу попередити катастрофу.

Слідчий глузливо усміхнувся. Миколі здалося: череп слідчого раптом поменшав, а вилиці зробилися ширшими. Квадрат перетворився на трикутник.

— Катастрофу? Яку катастрофу?

— Атомну.

— Вам не здається, що ви забагато на себе берете? Ви всього лишень рядовий інженер. Над вами не бракує людей старших, з більшим авторитетом. До речі, технічний бік справи — це не наша компетенція.

— Скажіть, ви — органи безпеки чи небезпеки?..

Слідчий проковтнув цей ризикований дотеп цілком незворушно.

— Бажаєте ознайомитися з висновками експертів?..

Микола мовчав. Він зважував: що ліпше для Оксани? Якщо слідчий дізнається, що летючки друкувала вона — її також заарештують.

Проте знати — мало. Треба довести.

— Ви знов почали гратися в мовчанку.

Микола тим часом думав: десь він бачив оце квадратне обличчя. Але де ж саме?..

Отруєний випускними газами мозок час від часу ніби хтось вимикав — як вимикають освітлення. І тоді з ядучого мороку напливали рухливі силуети — незнайомі людські обличчя й голоси, примарні дерева і птахи.

Три доби його не викликали до слідчого. Майже над самим вухом торохтів беріївський «воронок» — вихлопні гази стікали в камеру важко, мовби це була якась тягуча рідина.

У камері для чотирьох в'язнів його тримали одного. Микола вже знав: політичних тримають окремо. В цьому була своя перевага: можна видертися на верхні нари — там не так загазовано. То був його порятунок.

Де ж він бачив це квадратне обличчя? Де, де?..

А може, в якомусь попередньому житті? Що ми знаємо про власну підсвідомість? На те вона і є підсвідомість, що її неможливо проаналізувати за допомогою ratio. Несподіваний ген може вигулькнути із глибоких тисячоліть — і тоді до твого мозку зашкребеться така інформація, про існування якої земне людство навіть не здогадується. Саме це й сталося з нашим смертельно вимученим героєм. То було якесь інше бачення — поза межами звичайних людських можливостей.