День гніву

Хміль минає. Вогневиця нелегка. Як літають ці золоті мухи, ці пломінні мотилі. Там, у таборі, ще гомонять, вирвався, що там по тих бенкетуваннях? Поки походу нема, п’ють, всі попились з радощів. Легше, може, так легше, коли пити, заснути, забути. А жити, як снити, все одно. Так, світ інакший, може, й веселіший, ніхто того не бачить, тільки я, відьом ніхто не бачить… А надять же, лукаві, гетьте від мене! Чорноока, змієока, вампірице, ти? Розсічу тебе шаблею, кров мою приходите пити, змії ви ненатлі, кров мою вип’єте дощенту. Заклинатиму вас. Груди мені випалите, літавиці. Вирвете серце мені, гаддя пекельне. На Лису гору, ти, зо сльозою в очах, ти, що так коси твої літають за тобою, чого тобі треба, гетьте від мене, гетьте з очей, чарівниці…

— Радили люди: підбити на море товариство. Але ж бо моя мета тут, не на морі, та я на морі спломенів би од нудьги. Сину мій, Остапе мій… Ні, не на морі моє возмездя… Олено, Оленко моя… Коли б знав, що вернетесь, сам пішов, сам катові пред’явився б… Рокош і так, кажуть, сію. На Дон же мені йти теж радили. А мені що по розбійництву, а що мені по козацькій вольниці? Затужу тільки ще кріпше на Дону, між кошлаями, між дикими п’янчугами знидію, у вогневиці втоплюсь. Важко караєш, Боже. От тут би над цією сагою й згас. А Москва? Ой, не хочу, не хочу московської ласки… Прикро від Москви, не по мені, сто раз відхрещусь: чорноліс, пустиня, глуша й дичавина, страшний люд, темний люд, важучий люд… Всіх пізнав тепер у біді. А може, калга там і Тимоша на кобилку тягне, завдає йому мук?.. Може, й Тимоша, як і Остапа?.. Ні, не посміють. Хан хитрий, хан — крамар. Сирівця[10] тепер нав’яжуть. Поженуть ясир. Знаю, знаю, знаю. Але не можна, інакше ніяк не сила. Шкода говорити. Тридцять тисяч коронного війська… Все на мою голову; у Варшаві в бику варитимуть, як Наливайка, славної пам’яті, як Сулиму зітнуть… Шкода много говорити… Пива наварив, ех, і наварив же, а нехай похлепчуть, вогнистого, гіркого, похлепчуть пеські синове. За Остапа, за Олену. Випущу, як орлят, козацтво. Рвуться молойці, мов пси на ланцюгу. Не пущу, поки час не прийде. Дорого ж знати час, ой дорого. Хміль минає… Тихо, тут зовсім тихо, як у Суботові біля млина… Хороше в Суботові, хороше напровесні. Вишні зацвітуть. Біло скрізь, снігово…