Літературне життя Якваса Тама, есквайра (колишнього редактора журналу «Нісенітниця»)

Цей відгук остаточно поклав край моїм надіям, а щодо «Гармидера», «Горланя» і «Ласуна», то я не уявляю, як вони стерпіли таку наругу. Їх набрали найдрібнішим міньйоном (саркастичний натяк: мовляв, подивіться, які ви маленькі та ниці, а МИ позираємо на вас з недосяжної висоти великих літер!). Це було занадто! Їх зневажали, над ними знущалися! На місці цих журналів я б доклав усіх зусиль, аби притягнути «Нісенітницю» до відповідальності, і задля цього скористався б зі статті закону «Про захист тварин від жорстокого поводження». Щодо «Миломия» (хоч би ким він там був), то в мене остаточно увірвався терпець, і я більш не співчував йому. Він виявився звичайнісіньким дурнем (хоч би ким він там був) і отримав стільки стусанів, скільки заслуговував.

Попрацювавши зі стародруками, я впевнився, по-перше, в тому, що «найкраща політика — чесність», по-друге — що коли я не спромігся писати вірші краще за містера Данте, а також обох сліпців та інших представників допотопного письменства, то писати гірше за них неможливо. Проте я трохи оговтався і вирішив будь-що-будь написати якийсь «цілком оригінальний твір» (як інколи пишуть на обкладинках журналів). Я знову поклав перед очима як взірець блискучі вірші редактора «Ґедзя» на честь «Брильянтину Тама» і в запалі суперництва вирішив скласти оду на ту ж величну тему.

Перший рядок я написав легко і невимушено, — ось послухайте:

Писати вірші про «Брильянтин Тама»...

Однак, докладаючи всіх зусиль, щоб підшукати риму до «Тама», я впевнився, що мої спроби ні до чого не приведуть. Тоді я кинувся по допомогу до батька і, плідно попрацювавши кілька годин, ми з ним склали таку поему:

Писати вірші про «Брильянтин Тама»

Важка робота, сказати прямо.

(Підпис) Сноб

Певно, наш опус вийшов не дуже довгий, але, як писалось в «Едінбурґ Ревю»,* «пора зрозуміти», що цінність літературного твору визначається зовсім не його розмірами. Просторікування «Щоквартального огляду»* на тему «наполегливої праці» взагалі не слід сприймати всерйоз. У цілому я був задоволений своєю першою пробою пера, залишалось тільки вдало прилаштувати її. Батько наполягав переслати вірші до «Ґедзя», але дві обставини ставали мені на перешкоді» По-перше, я боявся заздрощів редактора, а по-друге, я знав, що він не схильний платити за оригінальні твори. Зваживши як слід всі обставини, я переслав свої вірші до більш поважного «Ласуна» і нетерпляче та водночас рішуче чекав на вирок цього журналу.

В наступному номері я з неприхованою гордістю прочитав свою поему, яку було повністю надруковано на першій сторінці в супроводі таких знаменних слів, набраних у дужках курсивом:

(Звертаємо увагу наших читачів на чудові вірші під назвою «Брильянтин Тама», які ми наводимо нижче. Немає потреби говорити про їхню довершеність і патетику, — без сліз їх прочитати не можна. А тим, кому не до смаку рядки, присвячені цій самій величній темі, що їх нашкрябав редактор «Ґедзя», радимо порівняти обидва твори.