Стань сильнішим
- Автор: Браун Брене
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1634-1
- Переводчик: Олена Замойська
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Стань сильнішим». Краткое содержание книги:
Протягом останніх двох років ми з членами моєї дослідницької групи щотижня отримуємо листи від людей, які пишуть: «Я наважився на відважність. Я був сміливим. Але мені дали копняка, і тепер я в ауті. Як мені підвестися?» Працюючи над «Надзвичайною відвагою» і «Дарами недосконалості», я знала, що неодмінно напишу книжку про падіння. Я постійно збирала дані, і те, що я довідалася про тамування болю, повсякчас рятувало мене. Рятувало та в процесі дослідження змінювало.
Ось таким я бачу прогрес у своїй роботі.
«Дари недосконалості» — бути собою.
«Надзвичайна відвага» — зібратися з усіма силами.
«Стати сильнішим» — впасти, підвестися і зробити нову спробу.
Головна тема, що об’єднує усі три книжки, — це наша жага жити щирим життям. Я називаю щирим життям буття, побудоване на почутті власної гідності. Це означає виховання сміливості, співчуття і встановлення такого зв’язку зі світом, щоб прокидатися зранку і думати: «Не важливо, що зроблено і скільки залишилося зробити, я самодостатня людина». Лягати увечері в ліжко, думаючи: «Так, я недосконала і вразлива людина й іноді боюсь, але це не змінює того, що я смілива людина, гідна кохання і щирих стосунків».
«Дари недосконалості» і «Надзвичайна відвага» — це книжки, які закликають до боротьби. У них йдеться про сміливість показати себе і бути побаченим, навіть якщо це означає ризик зазнати невдачі, біль, сором і, ймовірно, навіть розбите серце. Навіщо? Тому що намагання сховатися, вдавати байдужість і протистояти вразливості вбивають нас, нищать наш дух, надії, потенціал, нашу творчість, здатність керувати, наше кохання, віру і радість. Гадаю, ці книжки знайшли такий сильний відгук у серцях людей із двох простих причин: нам набридло боятися і ми втомилися від гонитви за підвищенням самооцінки.
Ми хочемо бути сміливими і в глибині душі розуміємо, що сміливість вимагає від нас вразливості. Хороша новина полягає в тому, що, на мою думку, ми робимо серйозний поступ. Я скрізь зустрічаю людей, які розповідають мені, що вчаться визнавати власну вразливість і невпевненість і як це змінює їхні стосунки й професійне життя.
Ми отримуємо тисячі листів від людей, котрі розповідають про свої спроби практикувати десять принципів із «Дарів недосконалості», навіть таких важких, як розвиток творчих здібностей, гру й співчуття до себе. Я працювала з виконавчими директорами компаній, учителями й батьками, які докладають великих зусиль задля досягнення культурних змін, ґрунтованих на ідеї відкритися і виявити надзвичайну сміливість. Це значно більше досягнення, ніж я уявляла собі шістнадцять років тому, коли мій чоловік Стів запитав мене: «Якою ти бачиш свою кар’єру?» — а я йому відповіла: «Хочу почати глобальну розмову про вразливість і сором».
Якщо ми наважуємося ризикнути і покохати когось усім серцем, ми ризикуємо залишитися з розбитим серцем. Якщо ми збираємося спробувати щось нове, інноваційне, то ризикуємо зазнати невдачі. Якщо наважуємося ризикнути, турбуючись і віддаючись справі усією душею, — можемо розчаруватися. Не важливо, чи викликаний наш біль болісним розривом стосунків або чимось незначним на зразок грубого зауваження колеги або суперечки з родичем. Якщо ми навчимося прокладати свій шлях через цей досвід і свої власні історії боротьби, то зуміємо написати для них наше власне, сміливе закінчення. Маючи за плечима свій власний досвід, ми уникаємо пастки, де стаємо учасниками історій, які розповідають інші.
Епіграф до «Надзвичайної відваги» — це потужна цитата з промови «Людина на арені» Теодора Рузвельта, проголошеної 1910 року:
«Не критик, який все прораховує; не людина, що вказує, де сильний спіткнувся або де той, хто щось робить, міг би впоратися краще, — хвала належить людині, яка насправді перебуває на арені; людині з обличчям, вимащеним порохом, потом і кров’ю; людині, яка відважно змагається; …людині, яка знає найкраще, що в разі великої перемоги опиниться на вершині, а зазнавши поразки, знатиме, що програла, виявивши принаймні надзвичайну відвагу»3.
Ця натхненна цитата стала для мене провідною зорею. Однак як людина, яка чимало часу проводить на арені, я б хотіла зупинитися на одному уривку із цієї промови Рузвельта: «Хвала належить людині, яка насправді перебуває на арені, людині з обличчям, вимащеним порохом, потом і кров’ю…» — СТОП. (Уявіть собі звук голки, що дряпає платівку.) Зупинімося тут. До того як я почую ще щось про тріумф або досягнення, я б хотіла сповільнити час, щоб з’ясувати, що відбуватиметься далі.