Злий дух

Але незабаром я посварився з ламою через мою необачну хлопчачу витівку, що призвела врешті до жахливих наслідків.

Причиною дальших подій, на мою думку, було це прокляте вогнище, що мені забагнулося розпалити в степу. Я вже казав про марудну роботу коло нього. Особливо надокучало те, що мені доводилось щоразу підводитись із місця й притоптувати струмки вогню, що виривалися в степ. Лама тим часом, байдуже спостерігаючи мою роботу, як завзятий ледар, що дав священну обіцянку ніколи не ворухнути рукою для будь-якої роботи, оповідав.

— Віддаючи вогневі пошану, треба особливо ним піклуватись і не робити того, що йому не до вподоби!

— Цілком згодний з тобою! — засміявся я. — Маруднішу роботу навіть уявити важко!..

— Я дав обіцянку, — додав далі Ерденіділік, — ніколи не мати діла з огнем! Я його шаную нерухомо!..

— Ці обіцянки чудовий спосіб уникати роботи! — сказав я.

Ерденіділік уважно подивився на мене.

— Ти дуже розумний!—зауважив він.

Я вклонився, віддячуючи за комплімент. Лама зацікавлено поглядав на мене, але розмову свою провадив далі.

— Огонь — молодший брат Сонця й Місяця. Не можна з розмаху кидати дрова в огонь — його можна прибити! Не можна копирсати в огні гострими речами, — можна виколоти йому очі! Не можна жартувати з огнем!..

— Так, жарти з ним погані! — погодився я, вже всоте встаючи й притоптуючи траву, що зайнялася від багаття й загрожувала підпалити степ.

Ці правила, що їх одноманітно викладав Ерденіділік, починали дратувати мене. Крім того, я почував себе стомленим і страшенно хотів спати. Це ще побільшувало моє роздратування.

— Не можна лити на нього воду — це йому неприємно! — провадив далі лама. — Треба лити масло, вино — взагалі все, що підтримує горіння, це його найулюбленіша їжа. В огонь не можна кидати сміття — це його образить. Всього що димить і дає сморід, огонь не любить! В огонь не можна мочитись, він розсердиться й лютуватиме.

На цім слові мене наче хтось підштрикнув у бік. Лама подав мені радикальну пораду, сам не знаючи того. Я знову підвівся, але вже не притоптував огонь, а просто помочив траву коло нього.

— Огонь не любить води! — сказав я в тон ламі. — І тепер він не стане тікати від нас у степ!..

Але мій необачний, хлопчачий вчинок, що його я вважав цілком за невинний, мав несподівані для мене, в дальшому страшні, наслідки.

Лама раптово змовк і підвівся на ноги, потім він повернувся спиною до мене й мовчки пішов у темний степ.

Я завмер од цієї несподіванки. Тепер, коли припинилось його одноманітне базікання, стало напрочуд тихо. Було чути лише, як потріскує вогонь та тупає лама, ловлячи у пітьмі свого коня.

— Ерденіділік!.. — несамохіть покликав я, вражений поведінкою лами.

Але на мій крик з темряви гобійської ночі відповів лише швидкий тупіт коня, що мчав у напрямі до Менгитхита.