Тінь сови
- Автор: Скиба Роман
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 5-7707-6734-0
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Тінь сови». Краткое содержание книги:
Третю збірку молодого автора складають вірші 1992-93 років, що утверджують вже сформований імідж лірика, авантюриста і філософа – правічного мешканця телефонної буди...
Перейти на страницу:
* * *
Ти так хотіла бачити смереки...
Леся Українка
Полетимо. Ходи, мала, ходи.
Полетимо. Не все ж у світі тлінне.
Каратами Різдвяної звізди.
Горить чиєсь зображення настінне...
Полетимо. У білу круговерть.
Ти ж так колись хотіла політати.
Хай місяць, переповнений ущерть,
Прикинеться стрибайчиком вухатим...
Твої смереки стануть на рядно,
І залунає інеєвим блиском
Те сиве щастя, що тобі дано –
У перший раз побачити їх близько...
* * *
Білий дощ паде, білий дощ.
На Сатурн паде, на Сатурн.
Хоч рубай дикорослий хвощ.
Хоч на ринвах лабай ноктюрн.
Я такий, як сто літ назад.
Я такий, як сто літ убік.
Я смішний, як отой солдат,
Що на старість із війська втік...
СІЧНЕВИЙ ДИПТИХ
А надворі зима.
Ти сьогодні сама
Напуваєш сивіючий гніт.
Хтось шкребеться у тьму,
Мабуть зимно йому... –
Не лякайся, то Місячний Кіт...
*
Чуєш кроки гучні...
Бачиш тінь у вікні...
Не підходь туди, ради Христа.
Хтось регоче у тьму,
Мабуть чорно йому... –
Помолись, то Господар Кота...
* * *
Ользі на пpізвисько Хом'як
Були в гнідого ноги дерев'яні.
Були в гнідого очі навісні... –
Афіною по чорному майдані
Ти мчала на троянському коні.
Губилось небо в сивих зодіаках
Десь на межі незвершеного дня...
І я тебе жалів. І майже плакав,
Що ти не вмієш падати з коня.
* * *
А ті смереки так бояться смерті.
Такі туманні, звихрені такі...
А їхні тіні вже вітрами стерті.
А їхні душі все іще стрімкі.
Десь там під небом, жовтим і далеким,
В сліпих ночах дрижить промерзла гладь.
Шумлять над Стіксом зрубані смереки.
Стоять собі прозорі і шумлять...
* * *
Сонце зтекло у шпарку.
Темно, хоч в око стрель.
Ходить по древнім парку
Чокнутий менестрель.
Рве золоті ранети.
Топче нетлінний прах.
Киньте йому монету,
Срібну, як Божий Страх.
Знову земля і небо
Зшиті косим дощем.
– Що тобі, хлопче, треба?
Може подати ще?
Ставить кущам підніжки.
Падає в чорну стинь.
Вистав, бідаче, ріжки,
Бороду відпусти.
Тчуть павуки тенета
На чотирьох вітрах.
Тане в руці монета.
Скапує Божий Страх...
* * *
Цоки-цоки, білий сніг...
Сутінь голубина.
Дайте вершнику нічліг.
А коневі сіна.
Кінь усім своїм гріхам
Протиставить версти.
– Хто ти, хлопче, князь чи хан?
Доки маю везти?
На долоні – далина.
На червоній – сива.
І така з криниць луна,
Що йти несила.
Кануть тіні ластів'ят
В лона сірих відер.
Буде й вершнику – vivat.
І коневі – вітер...
ПЛОЩА РИНОК
Біла тінь горішка.
Дзвін дощу гортанний.
Лесбіянка-кішка.
Біля ніг Діани...
Припиніть розмову.
Проминіть зупинку.
Загубіть підкову
На лункому ринку...
Дайте мені неба.
Дайте мені ночі.
Тільки без потреби
Не дивіться в очі.
Сядьте на сходинку
Поблизу паркана.
Хай дурні будинки
Хвицають Аркана...
Вигне спину киця...
Панни ж мої, панни...
Завтра й вам присниться
Біла тінь Діани...
ІВАНОВІ АНДРУСЯКУ
І приходить той час.
І на вітрі шаліють коти.
І щаблями антен хтось у білому долу спускається.
Вічний промінь дзвенить.
Треба тільки сказати "Прости".
Вічний промінь дзвенить.
Я ридаю. Здається так каються...
Це ще важче часом, ніж у двадцять не бути старим,
Ніж у місяць нісан не кричати по ночах,
як водиться.
У котячих очах задзеркально відсвічує грім...
То Михайло Булгаков надламаним сміхом заходиться...
Перейти на страницу: