Смертонавти
- Автор: Косматка Тед
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Переводчик: ПоліГНОТ
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Смертонавти». Краткое содержание книги:
Під час науково-дослідницької подорожі в глибокий космос, щось йде не так.
Одне з кращих оповідань мастра короткої форми Теда Косматки.
Я не пролила ні сльозинки за Мендозою, а тоді розревілася. Мовчки залізла в койку і плакала.
Пошкодження мозку перманентне. Це місце шліфує твої таланти, поки вони не стають гладкими, плоскими, а потім зникають. Тоді воно береться за тебе.
Після четвертого стрибка, коли почали проявлятися пошкодження, я зрозуміла, що потрапила до везунчиків. Мій занепад буде проходити по більш плавній траєкторії.
Ми гадали, нам знадобляться два стрибки, може три. Ми гадали, що повернемося на Землю в такому ж віці, як наші діти, в крайньому разі – онуки, на борту Пілігрима, набитого цінними науковими даними; але щось пішло не так, щось, чого я не розумію. Ми виконали вже шістнадцять стрибків і не знайшли дорогу додому. Мені бракує мужності підрахувати затрачений час.
Запато пощастило найбільше. В нього ніколи не боліла голова. Він виграв у генетичну рулетку. Ще на Землі, НАСА почала вивчати чому деякі люди зносять кріосон краще, ніж інші. Вони вивчали дієту, заняття спортом і два десятки інших факторів, але врешті-решт все звелося до генів. Звичайних генів. Звичайне везіння.
Інколи я фантазувала, що маю з ним дитину. Я уявляла собі, якою вона була б – маленький темношкірий геній з кучерявим волоссям; наше об’єднане ДНК в подорожі до зірок – перша хвиля нової діаспори. Ми б висадилися на нашому особистому острові Піткерн, спалили й затопили Баунті, а через кілька поколінь хтось відкрив би наше плем’я, високих, обдарованих людей з чудовими зубами. Я кенійка за походженням, він – інка. Два гірських народи перетворилися в один. Про це я теж часто думаю… про те звідки ми походимо. Горяни завжди показували найкращі результати під час експериментів з довготривалим перебуванням у кріосні.
Я думаю про Пола. І про калюжу, в яку він перетворився, а ще я думаю про все те, чого ми не розуміємо про нашу місію.
--*--
Я розсуваю замок у спальнику Джона.
-- Я тебе трохи помию, -- кажу йому. Він мовчки дивиться на мене з вдячністю.
Губкою і гарячою водою я мию кожен сантиметр його тіла. Поки я його мию, намагаюся думати про щось інше. Намагаюся уявити собі, як тепер виглядає Земля. Намагаюся уявити собі, як міняється цивілізація, чи виникла нова система вірувань.
Я хочу додому. Хочу знову відчути пісок під ногами. Хочу поговорити з незнайомцями. Хочу сама обирати, що мені забути, замість того, щоб відчувати, як мій розум руйнується шматок за шматком. Хочу, щоб мені було тепло.
Я беру руки Джона і протягую губкою по пальцях, спостерігаючи, як вода стікає йому по зап’ястках. Руки я завжди залишаю на кінець. Вони в нього такі великі. Вода капає на підлогу, де вона випаровує, приєднуючись до вологи кабінки, утвореної нашим диханням. Методом випаровування людське тіло втрачає кілька літрів води в день. Через кілька годин, після того, як я закінчу проводити діагностику приладів, нагрівачі вимкнуться. Вода сконденсується і перетвориться в іній. І через певний час – дуже довгий час, якийсь інший член команди вийде зі своєї труни й залишить сліди ніг на холодній підлозі.
Я закінчую обмивати Джона, тоді рушником протираю насухо. Натягую сорочку і штани.
Він посміхається до мене. Видає якийсь звук, але я доторкаюся рукою його вуст, щоб він замовк. Я можу мити й годувати його. Можу змінити йому катетер. Я можу зробити для нього багато чого, але терпіти не можу, коли він намагається говорити.
--*--
Я спускаюся в лабораторію і перевіряю клітини. Вони швидко розмножуються. Це клітини наших м’язів, генетично змінені, щоб виробляти фактори росту, які допомагають врівноважити деякі шкідливі ефекти перебування в глибокому космосі. А ще клітини виробляють фактори, які дозволяють нам пережити заморозку.
1GF-1 не можна проковтнути, як таблетку, бо шлункові соки його розчиняють. Навіть якщо ввести його безпосередньо до системи кровообігу, він блискавично розкладається. Найкращий вихід – єдиний вихід – вводити генетично модифіковані клітини безпосередньо в довгі м’язи. Тоді клітини починають повільно, проте безперервно, виробляти необхідний протеїн.
Я пливу в невагомості. Повільно прокручуюся. Рука зачіпає стіну і напрямок обертання змінюється. Я знов повільно пливу. Закриваю очі.
Відкриваю їх, відбиваюся ногою від іншої стіни, й зачіпаюся своїми капцями на липучці до спеціальних отворів біля лабораторного стола. Набираю культури в два шприци. Впорскую вміст першого шприца собі в ліве стегно. Впорскую вміст іншого в праве.