Таємнича пригода в Стайлзі
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- Переводчик: Надежда Хаецкая
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємнича пригода в Стайлзі». Краткое содержание книги:
З одного з плетених крісел піднялася постать і зробила кілька кроків нам назустріч.
– Моя дружина, Гастінґсе, – сказав Джон.
Я ніколи не забуду, як уперше побачив Мері Кавендіш. Її високу струнку фігуру на тлі пломенистого світла; яскраве відчуття жаристого вогню, який, здавалося, відбивався в її прекрасних золотисто-карих очах, неймовірних очах, що відрізнялися від очей усіх інших жінок, яких я знав; того надзвичайного спокою, який, попри все, складав враження дикого неприборканого духу в прекрасному та благородному тілі – усе це залишило в моїй пам’яті неймовірне враження. Я ніколи цього не забуду.
Мері Кавендіш привітала мене, сказавши кілька приємних слів чистим низьким голосом, і я занурився в плетене крісло, відчуваючи надзвичайну радість, що прийняв Джонове запрошення. Місіс Кавендіш подала мені чай, а кілька тихих зауваг, які вона зробила, лише посилили моє перше враження про неї як надзвичайно чарівну жінку. Уважний слухач завжди стимулює розповідати, і я розказав кілька кумедних випадків, що стались у санаторії, і полестив собі, що розважив господиню. Джон, звісно, хороший хлопець, та блискучим співрозмовником його не назвеш.
У ту мить із відчинених скляних дверей долинув добре відомий мені голос:
– Альфреде, напишеш княгині потім, після чаю, добре? А я запрошу леді Тедмінстер на другий день. Чи почекаємо на відповідь княгині? Якщо вона відмовиться, леді Тедмінстер могла б прийти на відкриття в перший день, а місіс Кросбі – на другий. А ще ж герцогиня, щодо шкільного свята.
Чоловік щось пробурмотів, а потім місіс Інґлторп відповіла:
– Так, Альфреде, звичайно. Краще після чаю обміркуємо. Ти такий розсудливий, Альфреде.
Скляні двері відчинилися трохи більше, й на траву ступила красива срібноволоса стара леді з дещо владними рисами обличчя. За нею прямував чоловік, манери якого вирізнялися шанобливістю.
Місіс Інґлторп палко привітала мене:
– Містере Гастінґс, як чудово побачити вас після стількох років. Альфреде, милий, містер Гастінґс. Гастінґсе, Альфред – мій чоловік.
Я зацікавлено глянув на «милого Альфреда». Без сумніву, тут він був чужинцем. Я вже не дивувався Джоновій відразі до його бороди. Мені здалося, довшої та чорнішої бороди ще не бачив. Він носив пенсне із золотою оправою й мав на диво невиразні риси. Мені спало на думку, що, ймовірно, він мав би природніший вигляд на сцені, тому що в реальному житті був неначе не на своєму місці. Він в’яло потис мені руку і сказав досить низьким і улесливим голосом:
– Дуже приємно, містере Гастінґс. – Потім звернувся до своєї дружини: – Емілі, любонько, ця подушка, схоже, трохи вогка.
Вона аж світилася ніжністю, коли він замінив подушечку, демонструючи найчуйнішу турботу. Дивно, що таку розсудливу жінку так засліпило!
За присутності містера Інґлторпа компанія поводилася стримано, у повітрі відчувалася прихована ворожість. Зокрема, міс Говард навіть не намагалася приховати свої почуття. Проте місіс Інґлторп, здавалося, не помічала нічого незвичайного. Її балакучість, яку я пам’ятав ще з давніх часів, за всі ці роки не змінилася, і з жінчиного рота лився безперервний потік слів, здебільшого про майбутній благодійний ярмарок, який вона організовувала і який мав відбутися найближчим часом. Час від часу вона зверталася до чоловіка, уточнюючи дні та дати. Його турботливі й уважні манери не змінювалися. Із самого початку в мене виникла до нього сильна відраза, і я лестив собі, що моє перше враження цілком очевидне.
Місіс Інґлторп повернулася до Івлін Говард дати інструкції щодо листів, а її чоловік звернувся до мене запопадливим голосом:
– У вас військова спеціальність, містере Гастінґс?
– Ні, до війни я працював у «Ллойдс».[2]
– Повернетеся туди, коли все закінчиться?
– Напевно. Або туди, або почну все з чистого аркуша.
Мері Кавендіш нахилилася вперед:
– А яку професію вибрали б ви, якби прислухалися до своїх схильностей?
– Ну… усе відносно.
– Жодного таємного хобі? – запитала вона. – Скажіть мені, до чого вас тягне? Кожного тягне, зазвичай до чогось безглуздого.
– Ви сміятиметеся з мене.
Вона всміхнулася.
– Напевно.
– Ну… Я завжди мав таємне бажання бути детективом!
– Справді? У Скотленд-Ярді? Чи як Шерлок Холмс?
– О, звісно, як Шерлок Холмс. Та якщо серйозно, це й справді манить мене. Якось у Бельгії я випадково зустрів одного чоловіка, знаменитого детектива, й він мене надихнув. Це – дивовижна людина. Любив казати, що суть роботи хорошого детектива – просто вибрати метод. На цьому й побудована моя система, хоча я просунувся набагато далі. Смішний такий чоловічок, дженджуристий, але надзвичайно розумний.
2
Страхова компанія.