Дівчата зрізають коси. Книга спогадів

Спочатку в нас було, по суті, півтора місяці «срочки». Я вперше узяла в руки автомат, здала всі нормативи. А потім уже мене почали вчити снайпінгу — в окопі, на полігоні, як правильно працювати. Ми — практики. Мені часто дорікають, що я некоректно формулюю свої пропозиції в плані термінів балістики, але на практиці питань до мене немає. Фізичної втоми в мене немає. Лише якщо я захворіла. Холод навіть переноситься легше. Гірше — сира погода, коли дощ, ти лежиш у «льожці» в калюжі, й розумієш, що тобі тут іще лежати… Але загалом я до всього цього вже звикла.

Для мене головне — коли хлопці живі й цілі, головне — вчасно прикрити, вистрелити першою, поки не вистрілили «вони». Поки вони нас не чіпають і не чіпають наших хлопців, я ніколи не стріляю. Я часто бачу ціль і можу відпустити її, можу стежити за нею і не чіпати, якщо від цього не постраждають мої хлопці. У мене своя філософія щодо цього. Але якщо мої хлопці десь у біді — я можу порушити всі правила і працювати, поки вони не опиняться у безпеці. Хлопці зобов’язані повернутися цілими, живими до своїх рідних. Не завжди я працюю на позиціях, визначених у завданні, якщо бачу загрозу для своїх від цих дій. Командири із цим миряться. Для тієї війни, яка в нас зараз, головне — утримати лінію і зберегти хлопців.

Мої вражені цілі… Я завжди собі кажу, що подумаю про це потім, колись. Мені простіше, можливо, від того, що я досі на війні. Я не думаю про це. Я не хочу думати про це. Бувають моменти, коли, скажімо так, ми в цьому не зізнаємось, але ми таки не залізні. Так, солдати часом убивають — така робота військового. І коли мені говорять: «Ви ж військові, ви можете»… Та ніфіга, ми ще недавно були зовсім цивільними, ми такі ж, як усі, як звичайні люди навколо. Я не брала у руки зброї до війни взагалі. Я й зараз не люблю фотографуватися зі зброєю. Ще з часів волонтерства — з квітами фоткалась, із чим завгодно, аби не зі зброєю. Нас змусили. Нас змусили взяти в руки зброю ті люди, які прийшли в нашу країну. Так, буває, що й чоловіки плачуть, буває, що не витримують. Буває, що починають пити. Я в таких випадках на них кричу.