Сестри-вампірки 2

– Моє ноу-хау! – Дірк ласкаво погладив своє дітище рукою. Він дуже пишався своїм винаходом. – Високоточна зброя, замаскована під звичайний пилосос. Вовк в овечій шкурі, так би мовити.

Він хихикнув.

– Цією зброєю я нарешті розтрощу ваше вампірське лігво раз і назавжди, – рішуче заявив він, кинувши лихий погляд у бік будинку № 23. – Варто тільки навести на вас цю штуковину  – і ви станете беззахисні, як сліпі кошенята! І ось тоді я схоплю вас, посаджу за ґрати й показуватиму містянам!

Із цими словами ван Комбаст випростав плечі й підбадьорився.

– Я доведу, що вампіри існують, і тоді більше ніхто і ніколи не посміє сказати, що ми з мамою божевільні. Мені ще дякуватимуть! А там, дивись, і орден дадуть!

На мить Дірка оповив смуток. Він подумав про маму.

Ось уже багато років мати Дірка ван Комбаста перебувала в клініці для душевнохворих. Жінку запроторили туди після заяви, що нібито якось уночі її викрали вампіри, посадили на баню біндбурзької церкви, а самі полетіли геть. Зрозуміло, ніхто тоді не повірив потерпілій. Дірк, щиро кажучи, і сам сумнівався в правдивості її історії, допоки до будинку № 23 не заселилася сімейка вампірів.

Ах, як би йому хотілося в сусіди тиху, скромну, маленьку родину, а ще краще  – бездітну пару середніх років, яка б дала лад оцьому розвалищу: пофарбувала б свіжою фарбою, зрізала б зі стін зарості плюща, рівно підстригла моріжок, – щоб цей будинок нарешті став гідним вулиці, на якій стоїть. Та де там! Нові сусіди від самого початку поводилися якось дивно. Тоді ж Дірк і провів власне розслідування, рознюхавши, яку таємницю приховують Цепеші. З’ясувалося, що голова сімейства  – лютий вампір, діти  – теж вампіри, але тільки наполовину. І лише фрау Цепеш  – людина. Це, втім, не робило її менш небезпечною для суспільства: хто знає, на що спроможна жінка, яка живе з цими чудовиськами під одним дахом! Точніше, під одним віком  – Дірк на власні очі бачив, як під час переїзду гер Цепеш заносив до хати труну.