Перспективи Української Революції

Кладучи наголос на означення «природні союзники», маємо на увазі те, що підставою союзництва між визвольними змаганнями цих народів є подібність їхнього положення, співзвучність цілей їхньої самостійницької політики і боротьби та об'єктивна користь для всіх цих народів з протибольшевицької боротьби кожного народу зокрема. Природне союзництво, засноване на таких підставах, не є засадничо узалежнене від існування політичних і організаційно-оперативних пов'язань між діючими визвольними силами окремих народів. Воно може бути оформлене і скріплене політичним і стратегічним бльокуванням, але й без того, та навіть при наявності повалених політичних протилежностей з інших мотивів, воно не втрачає своєї сили і значення. Наприклад, українсько-польські взаємовідносини: вперте настоювання поляків на неоправданих претенсіях до західньоукраїських земель унеможливлює будь-яке українсько-польське порозуміння і співдію. Проте ж в обидвох народах та в їхніх визвольних силах живе позитивне зацікавлення протимосковськими і протикомуністичними процесами другого народу і симпатії до його національно-самостійницьких змагань.

Усі поневолені Москвою народи мають одного й того самого ворога. В цьому відношенні між ними немає таких розходжень, які існують з московськими протикомуністичними течіями і силами. Для коленого народу, який попав під большевицький гніт, смертельним ворогом є однаково московський загарбницький імперіялізм, у всіх своїх виявах, як і комунізм — його актуально найсильніша і найгрізніша форма. Національно-самостійницькі змагання кожного поневоленого Москвою народу мають не тільки протико-муністичний зміст, але вони по суті направлені проти російського імперіялізму, проти його істоти і сили, його експансії та проти його домінантного становища в міжнародньому політичному житті. Таке внутрішнє наставлення протибольшевицьких змагань кожного поневоленого народу і таке їхнє значення на міжнародньому форумі є наслідком цілого розвитку останнього десятиріччя. Різні відхилення від цієї основної лінії, які подекуди проявляються в політиці окремих угруповань чи репрезентативних центрів різних еміграцій, не мають поважнішого значення, вони звичайно зумовлені опортуністичними мотивами. Залишки давніших русофільських орієнтацій та зроджене ними неоднакове трактування комунізму і російської експансивности — втратили всякий, вплив і ґрунт у національно-самостійницьких рухах поневолених народів. Тепер уже для всіх комунізм і московський імперіялізм — це один ворог.

Теж у позитивних визвольних цілях усіх поневолених народів є засаднича однозгідність. Вона полягає в тому, що кожний нарід прагне не тільки для себе волі, але одночасно бажає визволення інших народів від большевизму. В цьому грають ролю не тільки ідеалістичні мотиви, але передусім холодні політичні рації. Через величезний зріст сили й хижацтва імперіялістичної Росії, кожному народові було б багато важче здобути і забезпечити свою незалежність від неї, нілі у спільному фронті з іншими народами. Чим більше народів веде одночасно боротьбу, чим більше Москва має аналогічних фронтів, тим легшою є боротьба і тим певнішою перемога кожного народу зокрема. А кожне успішне завершення самостій-ницьких змагань зменшує засяг і силу московського імперіялізму та збільшує оборонні сили перед його новими експансіями. З тих, отже, причин, що поневолення большевицькою Москвою є найстрашнішим лихом, а визволення і забезпечення від неї є найважливішою, одночасно і дуже важкою справою, однаково для кожного народу, кожний народ мусить бажати успіху проти-большевицьким змаганням усіх інших народів, не виключаючи і таких, з якими має ворожнечу чи спори.