Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
— А то бачив я одного китайця, — далі вивергав невгамовний оповідач, — так у нього кульки мов із ґиту, він їх у воду кидь, і кожна розгортається — кожна тобі кулька стає чимось іншим! Одна — будиночком, інша корабликом а чи, мо’, квіткою. А ще вони вам зварять суп із пацюків, оті самі китайоси.
Чи не вловивши сумнів на їхніх обличчях, цей промчисвіт поділився й ще кількома своїми пригодами.
— А ще я бачив, як у Трієсті один італійчик убив чоловіка. У спину ножем. От таким ножакою.
Кажучи ці слова, він видобув складаного ножа вельми загрозливого вигляду, якраз до пари його власникові, й замахнувся ним мов для удару.
— В домі розпусти це було, двоє контрабандистів зводили порахунки, хто кого нагрів. А той сховався за дверми та як вискочить у цього за спиною. Отака тарапата. Готуйся, каже, побачитися з Паном Богом! І ххак! Угородив цьому в спину по саме руків’я.
Його важкий погляд, сонливо блукаючи довкола, неначе кидав виклик усім подальшим сумнівам, навіть коли б вони ще в кого-небудь тут лишалися.
— Добра залізяка! — мовив він, розглядаючи свого грізного стилета.
Після отакого жахливого одкровення, здатного настрашити і найбезстрашніших, він клацнув лезом і знову сховав згадану зброю до своєї камери жахів, а сказати інакше — до кишені.
— У справі холодної зброї їм немає рівних, — висловився за всю публіку хтось із геть темного кутка. — Ось чому, коли непереможні скоїли ті свої убивства в парку, найперше подумали на чужинців, бо вбивали вони саме ножами.
При цьому зауваженні, зробленому явно в дусі того, що невідання — блаженство, пан Блум і Стівен, кожен по-своєму, але обидва мимоволі кинули значущі погляди, зберігши, однак, релігійно-шанобливе мовчання на кшталт, що означає тільки між нами, антр-ну, в тому напрямі, де Козолуп, чи то господар, добував струмені рідини зі свого кип’ятильного апарату. Його непроникне обличчя, справдешній витвір мистецтва й довершена річ у собі, перед якою описи безсилі, залишало цілковите враження, буцім він не втямив ані звуку зі сказаного. Сміхота та й годі.
Запала довгенька пауза. Один із відвідувачів силкувався читати вечірню газету, заляпану кавовими плямами, інший розглядав поштівку з тубільцями, choza de, третій — морякове свідоцтво. Що ж до пана Блума особисто, то він поринув у задуму. Яскраво пригадалася йому та, згадана натяком подія, мовби вчора це скоїлося, а насправді років двадцять тому, в час селянських заворушень, коли вони мов громом (образно висловлюючись) уразили цивілізований світ: на початку вісімдесятих, а точніше — у вісімдесят першому, коли йому, Блуму, допіру виповнилося п’ятнадцять{855}.
— Агей, босе, — порушив задовгу мовчанку моряк. — Передай-но їх нам, ті папірці.
Прохання виконано вмить, і він загріб їх у свої лабети.
— А чи бачили ви Ґібралтарську скелю? — поцікавився пан Блум.
Моряк, усе ще жуючи-пережовуючи, скорчив пику, яка могла означати і так, і ні.
— Ах, то ви й там побували, — мовив пан Блум, — на крайній точці Європи, — обравши ствердний варіант і сподіваючись, що старий блукач, можливо, щось якось згадає, але той ніяк не виправдав його надій, обмежившись тим, що випустив довгий струмінь жуйки в тирсу й ліниво-зневажливо похитав головою.
— А в якому приблизно році? — домагався пан Блум. — Можете пригадати пароплави?