Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
«Це жарт, — запевняла його свідомість. — Це точно жарт. Написано ж на обкладинці, що це роман, тож…»
Раптом його осяяла одна думка, і він полегшено зітхнув. Полегшення, звісно, було умовним, але щось завжди було краще, ніж нічого. А подумалося йому, що інколи люди пишуть романи про справжні місця й події, видаючи їх за вигадку. І що це був якраз той випадок. Мусив бути.
— Поглянь на сторінку сто дев'ятнадцять, — сказав Роланд. — Я трохи зміг розібрати, але не все. Аж ніяк не все.
Каллаген розгорнув книгу на потрібній сторінці й став читати:
— «Колись давно, ще в перші роки навчання в семінарії, один товариш отця…» — він затнувся й пробіг стривоженими очима решту сторінки.
— Читай, — сказав Едді. — Читай, отче, або я прочитаю.
Зібравшись із духом, Каллаген поволі продовжив:
— «…товариш отця Каллагена подарував йому шмат тканини, на якому було вовняними нитками вишито блюзнірський текст: „Господи, дай мені СМИРЕННЯ прийняти те, що я не можу змінити, СИЛИ, щоб змінити те, що мені підвладне, і УДАЧУ, щоб я не надто часто просирав свій шанс“. Усе це староанглійським шрифтом на тлі сонця, що сходило. І тепер, коли він стояв перед тими, хто проводжав у останню путь… у останню путь Денні Ґліка, те давнє гасло… те давнє гасло саме спливло в пам'яті».
Рука, що тримала книгу, безсило опустилася. Якби Джейк вчасно не підхопив роман, він би упав на підлогу печери.
— У тебе вона була? — спитав Едді. — Справді була така вишивка?
— Подарунок від Френкі Фойла, — ледь чутно прошелестів Каллаген. — Ще з семінарії. А Денні Ґлік… я відправляв його похорон. Здається, я вам розповідав. Саме тоді все почало змінюватися. Але ж це роман! А роман — це вигадка! Як… як таке може… — Од відчаю його голос мало не зірвався на волання, нагадуючи Роландові моторошні голоси, які здіймалися з дна провалля. Несправжні голоси. — Чорт, але я існую! Я СПРАВЖНІЙ!
— Отут описується, як вампір зламав вашого хреста, — показав Джейк. — «Нарешті разом! — всміхаючись, сказав Барлоу. Його обличчя, вольове, розумне, привабливе і відразливе водночас, у непевному світлі нагадувало…»
— Стій, — хрипко зупинив його Каллаген. — У мене розколюється голова.
— Тут написано, що його обличчя нагадувало вам страховисько, бабая, що в дитинстві жив у вашій шафі. Містера Фліпа.
Каллаген так зблід, що сам став схожий на вампіра.
— Я нікому не розповідав про містера Фліпа. Навіть своїй матері. Не може бути, щоб про це писалося в книжці.
— Але ж написано, — сказав Джейк.
— Давай відверто, — втрутився Едді. — Коли ти був малий, містер Фліп здавався тобі реальним і ти таки думав про нього, коли зіткнувся ніс у ніс із цим упирем першого типу. З Барлоу. Так?
— Так, але…
Едді повернувся до стрільця.
— Як гадаєш, це наближає нас до Сюзанни?
— Так. Ми підійшли до розгадки великої таємниці. А може, не просто великої, а найбільшої таємниці. Думаю, Темна вежа на віддалі простягнутої руки. А якщо Вежа близько, то Сюзанна теж.
Не слухаючи його, Каллаген гортав сторінки. Джейк зазирав йому через плече.
— І ти знаєш, як відчинити ці двері?
— Так, — кивнув Роланд. — Знадобиться допомога, але з цим, думаю, проблем не буде, бо ж люди Кальї Брин Стерджис трохи в боргу перед нами, як по-твоєму?
Едді кивнув.
— Є ще одне. Я впевнений, що мені вже траплялися ім'я й прізвище «Стівен Кінг». І точно не менше одного разу.
— На дошці меню, — не підводячи погляду від книжки, кинув Джейк. — Так, я теж пам'ятаю. Воно було на дошці меню, коли ми вперше пішли в тодеш.
— На дошці меню? — спохмурнів Роланд.
— У Тауеровій крамниці, — пояснив Едді. — У вітрині, пам'ятаєш? Частина іміджу «Ресторану для розуму».
Роланд кивнув.
— Але от що я вам скажу. — Цього разу Джейк відірвався від книжки й подивився на своїх друзів. — Коли нас із Едді закинуло туди в тодеші, ім'я на дошці було. Та його не було, коли я заходив туди сам. Тоді, коли містер Діпно загадав мені загадку про річку, на дошці було написано якесь інше прізвище. Але воно змінилося, як ім'я й прізвище авторки на обкладинці «Чарлі Чух-Чуха».
— Я не можу бути в книжці, — вперто повторював Каллаген. — Я не вигадка… правда?
— Роланде, — покликав Едді. Стрілець повернувся до нього. — Я маю її знайти. Мені байдуже, хто справжній, а хто вигадка. Мені начхати на Кельвіна Тауера, Стівена Кінга і Папу Римського. В усій реальності для мене важлива лише вона. Мені потрібно знайти свою дружину. — Його голос опустився, став ледь чутним шелестом. — Допоможи мені, Роланде.