Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
«Ну і що?» — скажемо ми, припинивши цей далеко не повний перелік Домонтовичевих вад. У його романах є щось значно цінніше за красиво складені слова. В них є заряд парадоксальних думок, котрі мають магічну привабливість. До цих романів, їхніх героїв і сюжетів немає ні легкого, ні єдиного пояснення. Вони живуть, дихають енергією, провокують на критичний перегляд будь-яких істин, канонів, вірувань, національних та інтернаціональних святощів. Інтелектуальна провокація Петрова-Домонтовича триває.
1999
Культурні дискурси кінця століття: Котляревський, двохсотліття української літератури та її вороги
Українські письменники й критики люблять підбивати підсумки і накреслювати перспективи. Власне, щоразу, коли в українській літературі з’являлася можливість вільної дискусії: на зламі віків, у 10-х, 20-х, 40-х (у МУРі), в 90-х, тобто тепер, — величезна маса людей намагалася говорити про те, що буде далі, чи, точніше, — «як повинно бути далі». Моє завдання буде значно скромнішим: порівняти культурні дискурси кінця XIX і кінця XX століть, з особливою увагою до спільних мотивів, символічних фігур, ідеологій і риторичних моделей.
І тому, що все охопити неможливо, я зосереджуся на дискурсах, пов’язаних із святкуванням ювілею «Енеїди»/української літератури, століття яких відзначалося в кінці минулого віку, а двохсотліття — наприкінці нашого. Перші три частини «Енеїди» Котляревського, як відомо, вийшли друком у Петербурзі 1798 р. Коли по тому минуло сто років, ця дата була оголошена днем народження нової української літератури. Кінець XIX сторіччя в українській літературі проходив під знаком оцінки цього факту і визначення завдань на майбутнє.
Отже, повернімося в осінь 1898 р., коли «свідомі українці» і, звичайно, всі українські письменники російського Сходу і австрійського Заходу (України) святкували день народження «Енеїди». В Києві 25 листопада 1898 р. в залі Літературно-артистичного товариства відбулося свято, на якому були прочитані реферати Л. Старицької-Черняхівської і Володимира Науменка; крім того, декламувалися уривки з «Енеїди», творів Лесі Українки, Олени Пчілки та ін. Леся Українка до вечора написала вірш, який пізніше (у 1902 р.) в альманасі «Вік» було надруковано під назвою «На столітній ювілей української літератури». В ньому в дусі вже класичної метафори «слова-зброї» (1896) вона розвивала образ українських поетів як опонентів системи, єдиною нагородою яких можуть бути кайдани на руках. Вірш був, безумовно, політичним і саме як такий викликав овацію в залі. 27 листопада Українське драматичне товариство під керівництвом М. Садовського та П. Саксаганського поставило дві ювілейні вистави: «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник»[1063].
У Львові в театрі Скарбка так само відбулася вистава «Наталки Полтавки», перед якою було виголошено пролог Франка; зміст його був таким політично піднесеним, що публіка в театрі встала і заспівала «Ще не вмерла Україна». На другий день (1 листопада) в Народному домі відбулася «святкова академія», де «мали відчити» три професори Львівського університету: М. Грушевський, С. Смаль-Стоцький і О. Колесса. З інших ораторів відзначимо Наталю Кобринську, яка говорила про становище жінки в українській літературі. На бенкеті в ресторані «Жорж» було 200 чоловік і, як свідчить ЛНВ, «забава протяглася поза північ»[1064]. Скромніші святкування відбулися в багатьох містах підросійської України та Галичини, повідомлення про які друкувалися в ЛНВ.
Крім того, і у Львові, і в Києві майже одночасно святкували два інші ювілеї: 25-ліття літературної діяльності Івана Франка і 25-ліття літературної діяльності редактора «Киевской старины» Володимира Науменка. На відзначенні Франка так само виголосив промову М. Грушевський. Обидві промови Грушевського мали передовсім політичний характер і, як численні інші його ж таки статті, а також статті Франка, визначали для української літератури роль платформи, носія національного та політичного відродження.
(В кінці минулого століття виробився особливий жанр і ритуал культурного життя — відзначення ювілейних дат. Це була особлива форма леґітимізації українства в несприятливих політичних обставинах. «Літературний вечір», «наукова академія» були формою мітинґу. На них вироблялися риторичні, патетичні, навіть месіанські фігури, що в різних формах проіснували до сьогоднішнього дня. В ієрархії літературних ювілеїв, де першість належить Шевченкові, Котляревський зайняв своє особливе місце одного з «батьків».)
1063
Хроніка і бібліографія // ЛНВ. — 1898. — Т.4, кн. 12. — С. 229.
1064
Там само. — С. 105.