Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
Чень Чжень показав жестом усім спостерігачам, що вони можуть підійти вперед на відстань одного метра від вовчого кола. Вони наблизились і присіли півколом. Оскільки раптом з’явилося так багато людей у зеленій військовій формі, від яких поширювалось так багато незнайомих запахів, Вовчик, проти звички, не наважився, як раніше, кидатись на незнайомців і кусатись, а, підібгавши хвоста й зіщулившись, перетягнув по одному свої шматки м’яса до найдальшої від незнайомців точки вовчого кола. Грива Вовчика була настовбурчена, він намагався з’їсти м’ясо якнайшвидше й був дуже незадоволений, що так багато людей оточили його й спостерігають за ним. Відгризши два шматки, він раптом розвернувся, наморщив свій ніс і відкрив пащу, показуючи ікла, після чого рвучко кинувся в напрямку військових. Ривок був швидким, а обличчя Вовчика — лютим, до того ж усе відбулося цілком несподівано для військових, тож із чотирьох людей в зеленій формі, троє так і сіли на землю з переляку. Однак Вовчика із закривавленою пащею зупинив усього лише за метр від військових залізний ланцюг.
Радник Баатар, підвівшись і обтрушуючи землю з долонь, сів на підігнуті ноги й сказав:
— Жах, просто жах! Він набагато лютіший за вівчарок у військових районах. Якби не було ланцюга, він би точно відірвав від мене шмат м’яса!
А радник Сюй зауважив:
— Тож вовченята, що народилися цього року, вже такі великі — майже як доросла вівчарка! Голово Бао, ти правильно зробив, що привіз нас сьогодні сюди подивитись на вовка, у мене тепер з’явилось передчуття битви. — І додав, звертаючись до Баатара: — Рухи вовка набагато несподіваніші й підступніші, ніж у собаки, тож атакувати їх потрібно швидко!
Баатар закивав головою. Вовчик раптом розвернувся, стрибнув до м’яса й почав швидко ковтати його, супроводжуючи свої дії дуже загрозливими звуками.
Радники ще виміряли п’ястю звіддалік пропорцію голови вовка до його задньої половини тіла, а також ретельно роздивились вовчу шкіру й хутро, а тоді вирішили, що стріляти потрібно вовку в голову або збоку в груди — так одним пострілом можна і вбити звіра, і не пошкодити його хутро.
Радники розглядали все поглядом професіоналів. Бао Шуньґуй увесь аж світився й сказав:
— Усі скотарі й більша частина молодих інтелігентів були проти того, щоб виховувати вовка, однак я дозволив це. Виграєш лише тоді, коли добре знаєш свого супротивника. Цього літа я привозив декілька груп кадровиків подивитись на Вовчика. Особливо хотіли його побачити ханьці й ті, хто дуже боїться вовків. Усі вони потім говорили, що цей вовк набагато красивіший за тих, що вони бачили в зоопарку, а також що це дуже рідкісна можливість — побачити зблизька живого монгольського вовка в монгольському степу. Другого такого тут немає. Коли голова виробничо-будівельного корпусу приїде до нас із оглядом, я теж спочатку приведу його сюди познайомитись зі знаменитим монгольським вовком.
Обидва радники сказали, що коли голова корпусу почує про це, то неодмінно приїде подивитись. А радник Сюй наказував Ченю:
— Ти обов’язково частіше перевіряй на міцність залізний ланцюг і пакіл!
Бао Шуньґуй, поглянувши на годинника, сказав Ченю:
— А тепер поговоримо серйозно. Ми сьогодні приїхали так рано, по-перше, щоб подивитись на вовка, а по-друге, щоб домовитись із вами, аби хтось із вас повів нас убивати вовків. Обидва наші радники походять з вершників, вони — першокласні стрільці у військовому регіоні. Голова виробничо-будівельного корпусу спеціально направив їх сюди, щоб позбавити нас вовчого лиха. Учора дорогою сюди радник Сюй підстрелив старого орла, який літав дуже високо і здавався лише горошинкою в небі, однак він убив його одним пострілом… Тож хто з вас двох піде?
Серце Ченя тьохнуло: цього разу орхонські вовки зустрінуть свого непереборного ворога. Військові джипи й першокласні стрільці під тиском різкого зростання селянського населення нарешті просунулись аж до самого кордону. Чень Чжень із сумом на обличчі промовив:
— Однак конопаси краще за нас знають звички вовків, а також знають, де вовків можна знайти, тож ви краще пошукайте собі провідника серед них.
Бао Шуньгуй сказав:
— Старих конопасів не допросишся, а молоді ще для цього не годяться, досвідчені ж конопаси всі роз’їхались із табунами й не зможуть їх залишити. Тож сьогодні має піти хтось один із вас, адже шановні радники ледве знайшли для вас час. Наступного разу вже вас не запросять.
Чень усе ж наполягав:
— А чому ви не запросите Доржа? Він же найвідоміший на бригаді вбивця вовків?
Бао Шуньґуй відповів: