Перше Правило Чарівника

— Сідай. — Вона підійшла до туалетного столика і повернулася з грушею. Якийсь час Денна крутила грушу в руках уважно розглядаючи шорстку шкірку, потім простягла Річарду. — Я принесла це з вечері. Мені не хочеться їсти. Ти не обідав, з'їж її.

Річард втупився на простягнуту грушу.

— Ні, пані Денна. Це для тебе.

— Я знаю, для кого це, Річард. — Голос її залишався спокійним. — Роби, як я сказала.

Він взяв грушу і з'їв її разом з кісточками. Денна опустилася на коліна і почала його мити. Річард ніяк не міг зрозуміти, що з нею сталося. Звичайно, миття завдавало йому біль, але це не йшло ні в яке порівняння з ейджом. «Навіщо вона це робить? — Дивувався Річард. — Адже зараз час занять».

Здавалося, Денна прочитала його думки.

— У мене болить спина.

— Прости, пані Денна. Це все через мене.

— Заспокойся, — ніжно сказала вона. — Просто мені треба поспати на жорсткому, так буде легше. Я ляжу на підлогу, але в такому випадку тобі доведеться спати на ліжку, а я не хочу, щоб ти забруднив мені кров'ю білизну.

Річард був збитий з пантелику. Місця на підлозі вистачило б обом, та й раніше вона нічого не мала проти того, щоб він вимазував кров'ю білизну. Раніше це їй не заважало. Річард вирішив, що не його справа задавати питання і промовчав.

— Чудово, — вимовила Денна, покінчивши з миттям. — Лягай у ліжко.

Під її пильним поглядом він опустився на ліжко, потім смиренно взяв зі столика ейдж і простягнув Денні. Біль пронизав всю руку. Краще б вона не робила цього сьогодні!

Денна поклала ейдж на столик.

— Не сьогодні. Я ж сказала, у мене болить спина. — Вона погасила світильник. — Спи.

Річард чув, як вона вилаялася, лягаючи на підлозі. Він був занадто змучений, щоб щось зрозуміти, а тому негайно провалився в сон.

Коли задзвонив дзвін. Денна була вже на ногах. Вона вже змила з білого облачення кров і переплела косу. Ні слова не кажучи вона повела Річарда на присвяту. Йому було боляче стояти на колінах, і він зітхнув з полегшенням, коли ритуал закінчився. Констанцію вони не зустріли. Крокуючи слідом за Денною, Річард автоматично повернув до кімнати для навчання, але Денна пішла далі. Ланцюг натягся. Біль привела його в свідомість.

— Ми йдемо не туди.

— Так, пані Денна.

Вони в мовчанні йшли крізь зали, яким, здавалося, немає кінця. Денна роздратовано озирнулася на Річарда.

— Іди поруч зі мною. Ми вирушаємо на прогулянку. Іноді мені подобається просто гуляти. Якщо болить спина, це допомагає.

— Мені шкода, пані Денна. Я сподівався, що до обіду тобі стане легше.

Вона скоса кинула на нього швидкий погляд і знову втупилася перед собою.

— Легше не стало. Так що ми йдемо гуляти.

Річард ніколи не відходив так далеко від покоїв Денни. Він несміливо озирався на всі боки. Часом їм траплялися майданчики для посвячення, відкриті небу і сонцю. На кожному такому майданчику в центрі стояли камінь і дзвін. Подекуди замість піску росла акуратно підстрижена трава, подекуди камінь виступав прямо з басейну. В чистйй, прозорій воді хлюпалися різнокольорові рибки. Підлоги в залах були оброблені мозаїчною плиткою, колони піднімалися на запаморочливу висоту, витончені арки радували око. Крізь величезні стрілчасті вікна в зали лилося сонячне світло, і в цих променях все навколо ставало якимсь повітряним.