Улісс

— Щоб шукати нещасть собі на голову, — була Стівенова відповідь.

— Зовсім недавно я бачився з вашим шанованим батечком, — дипломатично провадив пан Блум. — Власне, сьогодні, чи, коли точніше, уже вчора. Де він мешкає нині? З розмови з ним я зрозумів, що він десь переїхав.

— Гадаю, він десь у Дубліні, — незворушно відповів Стівен. — А що?

— Він чоловік, обдарований у багатьох царинах, — відгукнувся пан Блум про Дедала Старшого, — а що вже оповідач! Уроджений, незрівнянний. Він дуже пишається вами, на що є всі підстави. Може, ви б усе-таки повернулися? — зважився він підказати, згадуючи вельми неприємну сцену на станції Вестленд-Роу, коли неозброєним оком видно було, що ті двоє, себто Мулліган і його приятель, англійський турист, перехитрувавши урешті-решт свого третього товариша, безсовісно намагаються втекти від Стівена у вокзальній штовханині, от ніби весь той триклятий вокзал є їхня власність.

Одначе відповіді на цю пропозицію не дістав, бо вся увага Стівенової свідомости зосередилася на відтворенні картини домашнього вогнища, яким він його бачив востаннє: сестричка Діллі з розпущеними косами сидить біля плити, чекаючи, поки у вкритому верствою кіптяви чайнику звариться якесь слабеньке тринідадське какао, і вони вдвох, забіливши це вівсяним відваром замість молока, вивершать таким напоєм свою трапезу з п’ятничних оселедців, по пенні пара, тоді як Меггі, Буді та Кейті отримали додатково по яйцю, а кіт біля кошика з білизною пожирає на аркуші брунатного паперу асорті з риб’ячих голів, кісточок і яєчної шкаралупи на виконання третього церковного припису постувати й утримуватися у зазначені дні, адже був саме день посту, а може, день утримування, одне слово, десь щось таке.