Перспективи Української Революції

Комуністи і вірні захисники режиму займають переважно тільки керівні становища в різних ділянках і клітинах тотально удержавленого життя, а робочою силою є непартійний і в більшості протикомуністичний елемент. З моментом, коли він активно виступить проти комуніс-тичного керівництва І цілого режиму, тоді цей буде відрізаний від важливих життєвих баз. А таких галузів і установ, де комуністи і відданий їм елемент творили б не тільки командний, але теж головний дійовий кадр, є дуже мало.

Виїмок у цьому відношенні творить державна адміністрація-бюрократія і большевицька поліція, які майже повністю обсаджені большевицькими кадрами. Концентруючи свої сили в державній адміністрації і в поліції, большевики зробили з них не тільки головну свою базу, але й найважливіший силовий фактор, який має тотальною диктатурою і безоглядним терором панувати над всіма ділянками життя та ударемнити всякі протикомуністичні дії. Успішність цієї большевицької терористичної системи зумовлена ще й тим, що вона має діло переважно з пасивною масою. Придушені большевизмом народи, попри загальну ненависть до нього, являють собою неодностайну, розпорошену і слабо активну силу через свою незорганізованість до протибольшевицької боротьби. Величезний революційний потенціял дрімає в народі незактивізований.

В такій ситуації людська одиниця почувається в щоденній зустрічі з режимом у різних ділянках осамітненою і безсилою проти його насильницької системи. А боротьба активних протибольшевицьких сил не має при пасивності загалу населення такого успіху, якби це було за його активної підтримки. В таких умовинах широко розвинулася практика самочинного індивідуального саботування большевицьких плянів і підмінювання їх протилежним змістом. Ця практика, застосована в щоденній роботі в різних ділянках, є найбільш поширеним проявом загальної протибольшевицької настанови. Не зважаючи на свої дрібні і трудні до виявлення форми, вона через велику масовість дуже міцно підриває різні большевицькі пляни і є одною з головних причин постійної кризової ситуації в підсовєтському житті. Це спричиняє для режиму поважні труднощі і підкошує його позиції, але не може його цілком повалити і довести народи до визволення.

Цілковита зміна ситуації в користь визвольної справи настане тоді, коли більшість прихованих, потенціяльних противників большевизму виступить до активної боротьби. Коли замість тихого, роздрібленого спротиву та відокремлених самочинних дій, увесь народ, враз з організованими революційними силами, підійме систематичну боротьбу, тоді метода сепаратного підкорювання і знищування противників поодинцем не дасть большевикам успіхів. В ситуації загального революційного зриву не поможе їм теж дислокування вірними поліційними силами. Відтяті від володіння різними ділянками життя і позбавлені ширшої органічної бази, большевицькі кадри, скупчені в протиреволюційних поліційно-мілітарних формаціях, будуть замкненим острівцем серед моря протибольшевицької стихії, їх долю припечатає кінцевий наступ всезростаючих мілітарних революційних сил.