Історія держави і права України : підручник.
- Автор: Іванов В. М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КУП НАНУ
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія держави і права України : підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів юридичних навчальних закладів, а також для широкого кола читачів, які цікавляться історією державно-правового розвитку України.
Для попереднього розгляду і підготовки питань, а також для сприяння проведенню в життя законів та інших своїх рішень, контролю за діяльністю державних органів і організацій Верховна Рада обирала з числа депутатів постійні комісії. Завдання, права та обов’язки постійних комісій, кількість яких мала тенденцію до зростання, врегульовувалась Положеннями про постійні комісії Верховної Ради УРСР 1966 та 1980 років. Крім того, у разі необхідності Верховна Рада мала право створювати слідчі, ревізійні та інші комісії у будь-якому питанні, віднесеному до відання Української РСР. Верховна Рада також утворювала Комітет народного контролю Української РСР, який очолював систему органів народного контролю в республіці.
Рада Міністрів Української РСР - Уряд Української РСР, за Конституцією 1978 р., вважався найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади республіки. Рада Міністрів Української РСР утворювалась Верховною Радою УРСР у складі: Голови Ради Міністрів, перших заступників і заступників Голови, міністрів і голів державних комітетів Української РСР. Уряд України був відповідальним перед Верховною Радою УРСР і їй підзвітним, а в період між сесіями відповідно - перед Президією Верховної Ради УРСР. Рада Міністрів УРСР була «правомочна вирішувати всі питання державного управління, віднесені до відання Української РСР, оскільки вони не входять, згідно з Конституцією, до компетенції Верховної Ради Української РСР і Президії Верховної Ради Української РСР». У межах своїх повноважень Рада Міністрів забезпечувала керівництво народним господарством і соціально-культурним будівництвом; здійснювала заходи щодо забезпечення державної безпеки й обороноздатності країни; охорони соціалістичної власності і громадського порядку, прав і свобод громадян; здійснювала керівництво діяльністю виконавчих комітетів місцевих Рад.
До повноважень уряду республіки належало також керівництво, виходячи з установленого Союзом РСР порядку, у галузі відносин Української РСР з іноземними державами та її участю в діяльності міжнародних організацій. Докладніше компетенцію і порядок діяльності уряду республіки регламентував Закон «Про Раду Міністрів Української РСР» від 19 грудня 1978 р. Відповідно до Конституції Рада Міністрів Української РСР мала право видавати постанови і розпорядження, які були обов’язковими до виконання на всій території республіки. Постійно діючим органом уряду була Президія Ради Міністрів у складі голови Ради Міністрів, його перших заступників і заступників, а також деяких членів уряду.
Центральними органами державного управління були союзно-республіканські та республіканські міністерства і державні комітети УРСР, інші підпорядковані уряду відомства. Перелік цих органів містився у Законі «Про Раду Міністрів Української РСР», але кількість міністерств і держкомітетів не була сталою. Так, на середину 70-х років було 29 союзно-республіканських міністерств проти 6 республіканських. Усіма важливими галузями народного господарства, внутрішньою і зовнішньою політикою керували союзно-республіканські міністерства і відомства, які, маючи формально подвійне підпорядкування як Раді Міністрів УРСР, так і відповідному міністерству СРСР, фактично управлялися Москвою.
Місцевими органами влади, за Конституцією 1978 р., були обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів (до 1978 р. відповідно до Конституції 1937 р.- Ради депутатів трудящих). Місцеві Ради обиралися громадянами на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Правові засади утворення і діяльності місцевих Рад врегульовувалися законами УРСР «Про сільські і селищні Ради депутатів трудящих» від 2 липня 1968 р., «Про районні, міські, районні в містах Ради депутатів трудящих» від 15 липня 1971 р., Законом СРСР «Про статус депутатів Рад трудящих СРСР» від 20 вересня 1972 р. Права і обов’язки місцевих Рад були розширені й конкретизовані у прийнятих 1979 р. нових редакціях законів про районну Раду народних депутатів УРСР; про міську, районну в місті Раду народних депутатів УРСР; про селищну Раду народних депутатів УРСР; про сільську Раду народних депутатів УРСР; 1980 р.- про обласну Раду народних депутатів УРСР. Конституція УРСР 1978 р. збільшила до 2,5 років строк повноважень місцевих Рад (за попередньою Конституцією - 2 роки).
До повноважень місцевих рад належало: керівництво на своїй території державним, господарським і соціально-культурним будівництвом; затвердження планів економічного і соціального розвитку, місцевого бюджету і звітів про їх виконання; здійснення керівництва підпорядкованими їм державними органами, підприємствами, установами й організаціями; забезпечення додержання законів, охорони державного і громадського порядку, прав громадян, сприяння зміцненню обороноздатності країни. У межах своїх повноважень місцеві Ради приймали рішення, які були обов’язковими для виконання всіма розташованими на території відповідної Ради підприємствами, установами й організаціями, а також службовими особами і громадянами.