Жахослов [збірник]

– Чи можливо таке, що хтось із Легіону і є Ґіньйоль? – спитала вона. – Тобто, ми всі вважаємо, ніби спритник у масці – молодий. Але існують лікарські препарати та зілля. І той самий дю Руа або де Керн міг би ковтнути чогось, що на кілька годин перетворить його на спритне чортеня. Достатньо, щоб виступити на сцені.

– Але таврувати під завісу самих себе? – заперечила Клара.

– Ти так гадаєш? А може, то було хизування?

Клара замислилася на мить.

– Або ж показувати ніс Легіону Жаху – то лише маневр, що відвертає увагу, – припустила Кейт. – Як насмішки Гайда над Джекіллом.

– Навряд чи, – не погодилася Клара. – Ці люди мають забагато ворогів, щоб самим перетворюватись на власних Немезид.

– Це правда, – сказав Перс.

Кейт змушена була визнати це.

– Ґіньйоль може бути людиною з їхнього минулого. Може, він – уцілілий під час Кривавого тижня, живцем укинутий до братської могили Ескадроном смерті, з якої вибрався, палаючи жагою помсти. Може, підлеглий, якого кинули на розтерзання, зваливши на нього власні злочини, і який повернувся до міста після років лихоманки й наруги у виправній колонії. Чи один із твоєї армії потвор, Кларо, якого жорстоке поводження перетворило на Übermensch.[133] Але якщо справа в цьому, то чому він не намагається їх убити? Насмішка – доволі беззуба помста.

– Французи воліють краще бути вбитими, ніж прилюдно пошитися в дурні, – сказала Клара. – Французи – кумедна порода. Б’ються ногами… любляться обличчями.

– Я вже чула це раніше, тільки у брутальнішій формі.

– Не хотіла образити твої ніжні дублінські почуття.

– В Дубліні теж про англійців приказки складають. Та й взагалі скрізь, де вони почепили свій прапор і марширують довкола.

– Отже ми анітрохи не наблизились до істини, – знову втрутився Перс.

Після їхньої останньої словесної дуелі Кейт збагнула – радше з тривогою, – що Клара Вотсон симпатизує їй. Кейт не очікувала, що ця жінка взагалі здатна на симпатію, а дізнавшись про це, зраділа не дуже. Навколо Клари ширилося безліч чуток. Одна з них стверджувала, що в Бенаресі[134] англійська вдова вжила певних заходів, аби заразити найліпшу подругу проказою. В агенції Кейт і Кларі доводилося грати в одній команді. Вони звикли кепкувати одна з одної, обмінюючись жартами, що здавалися їм кумедними, а людьми за межами агенції помилково приймалися за ворожість. Було в цьому щось від флірту.

– Наша донька Ірландії, може, і не наблизилася, – сказала Клара, – але й дитя Боадицеї[135] ще має визнати поразку…

Неважко було уявити Клару в колісниці з мечами, прилаштованими до коліс, що стинають голови на ходу. Цілком можливо, що в Китаї вона й подорожувала цим незвичним екіпажем, зробленим на замовлення. І легко могла вмовити прирученого місцевого феодала зібрати вздовж дороги селян, аби лише перевірити колісницю в дії.

– Просто скажи, що знаєш, ти, хвора відьмо, – гарикнула Кейт.