Загибель Уранії [второе издание]

В Айта тривожно защеміло серце. Може, щось трапилося? А втім, ні. Це, певно, прийшов якийсь несподіваний ранній пацієнт: професора турбують і вдень і вночі.

«Коліщатко покотилось у підземелля!» Отже, магнітофонна нитка вже потрапила до керівників «Братства Синів Двох Сонць»! Уже завтра чи післязавтра буде опубліковано документальний запис Наради «наймудріших» — з усіма цифрами і подробицями. Хоч яким сильним вважає себе містер Кейз-Ол, але й він побоїться виступити проти всіх одверто. Кілька місяців, а може, й рік доведеться йому вихляти й одбріхуватись, а це означатиме, що на такий же час буде відстрочено війну. І як добре, що Свайна вже немає. На нього можна буде звалити все.

Випадок? Ні, Айт проспівав вовкам по-вовчому. О, то була неймовірно страшна, ризикована гра! Айтові навіть моторошно згадувати про неї.

Тоді, в день Нового року, після погроз Свайна та умовлянь колишньої Псойсової коханки Айт зрозумів, що йдеться про життя і смерть. Як би він не вчинив: чи отруїв Кейз-Ола, чи опирався б змовникам, результат був би однаковий — небажаного свідка знищили б. А коли так, то хай самі впадуть у яму, яку вирили для іншого.

Згідно з традицією, гості мали затриматись у господаря до заходу Сонць. Айт не сумнівався, що мадам Кетті з її губатим сином та мерзотник Свайн зустрінуться десь, щоб домовитись про деталі свого брудного задуму. І він таки підстеріг момент, коли ці троє, нібито зовсім випадково, зібрались у закутку оранжереї, біля водограю.

Завбачливий Свайн вибрав затишне місце. Ніхто не міг би підійти непоміченим до змовників ближче як на тридцять кроків. Але вони не знали, що мають справу з інженером, якому доводилося розв'язувати завдання далеко складніші, ніж це. Гостре Айтове око вмить помітило: суцільний плексигласовий дах оранжереї має еліпсоїдальну форму. Два водограї для симетрії стоять якраз у фокусах еліпса. Кожне слово, вимовлене біля одного водограю, відіб'ється од стелі і буде чутне біля другого. Звісно, вухо його не схопить, але мікрофон зафіксує, треба тільки дати якнайбільше посилення.

Айт так і зробив. А потім швиденько подався до містера Кейз-Ола.

Кейз-Ол, який щось писав за своїм робочим столом, підвів голову, запитливо глянув на служника.

Айт мовчки витяг з кишені фотознімок Псойса з мадам Кетті, металеву трубочку з отрутою, поклав на стіл і схилив голову. Він не бачив виразу обличчя трильйонера, але почув тихий смішок:

— Оце й усе?

Айт підвів голову. Кейз-Ол нищівно, глузливо дивився на нього, шарячи в кишені комбінезона. Шукає пістолет? Ні, він видобув ключі, одімкнув сейф, дістав і кинув на стіл купу фотокарток. Псойс і мадам Кетті в найрізноманітніших позах. Айт знову похнюпився, ніби йому й справді було соромно.

— Двадцять два роки я чекав на цю хвилину, Псойсе! Довгенько ж у тобі не могла заговорити совість! Але я тобі прощаю, бо простив ще тоді. Жінок можна купити скільки завгодно, а вірного слугу не купиш. Чи не так?

Кейз-Ол глузував, але відчувалося, що в ньому закипає глуха лють: він мав стільки дочок, що загубив їм лік, а сина не було. До того ж усі Кейз-Олові нащадки були незаконнонародженими. Він і досі юридично вважався парубком.