Зорі в твоїх долонях
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зорі в твоїх долонях». Краткое содержание книги:
Випадкова зустрiч приводить головного героя у табiр заколотникiв. Режим iнопланетних загарбникiв, який, здавалося, житиме вiчно, раптом починає трiщати по швах... Та навiть сили добра, що мають урештi-решт перемогти, виявляються не такими вже й добрими. А сили зла — не такими вже й злими. Iнакше кажучи, все, як у нашому життi. Бо це книжка про нас iз вами. I до дiдька космольоти та просторовi переходи.
Адже Вiчнiсть насправдi у наших руках. Просто у жменях.
— Вибач, друже, що завдав тобі стільки клопоту.
— То це через тебе? — здивувався Ахмад і похитав головою. — А я й гадки не мав, що ти в нашій орґанізації. Колись я рекомендував твою кандидатуру, але тебе, здається, забракували… Що сталося, Стефане? Вночі мене розбудили, змусили йти в Катакомби, потім привезли сюди й наказали чекати розпоряджень. І ось я чекаю — але нічого не розумію!
— Зараз ми все пояснимо, містере Раман, — озвався імператор. — І вам також, містере Ортеґа. Та передовсім ви маєте подивитись один коротенький фільм.
15
Шатл прибув точно за розкладом і ввійшов у заздалегідь відкритий зовнішній люк. Наступні десять хвилин ми нетерпляче чекали, поки помпи викачають зі шлюзової камери всю воду. Імператор сказав:
— Нам самі боги сприяють. За останніми повідомленнями зі сходу рухається потужний грозовий фронт, години за дві він буде над нами. Отже, ви зможете без проблем дістатися нічного боку планети. — Він запитливо глянув на мене: — Вас не лякає, що доведеться летіти крізь грозу?
— Анітрохи, сер. Це ж космічний шатл, а не сімейний флаєр.
— До речі, — зауважив Шанкар, який прокинувся ще півгодини тому і вже встиг поговорити з кимсь по внутрішній мережі Катакомб. — Зараз наші люди вивчають нове розташування орбітальних станцій. Перед відправленням ви отримаєте схему їхніх орбіт.
Нарешті помпи відкачали всю воду, внутрішній люк шлюзової камери відкрився, і ми всією юрбою ввійшли досередини. На нас повіяло холодним вологим повітрям, густо насиченим сумішшю запахів йоду, солі та гнилих водоростей. Спалахнув прожектор і вихопив з пітьми літальний апарат завбільшки з легкий пасажирський літак, весь вугільно-чорний, без маркування, з невеликими дельтоподібними крилами.
Ступаючи по калюжах морської води, я обійшов довкола шатла, потім наблизився до нього впритул і торкнувся долонею шорсткої бортової обшивки. Поза сумнівом, це був справжній космічний шатл міжпланетного класу, дуже схожий на комп’ютерні моделі, з якими я вправлявся у віртуальних реальностях. Виходячи з ґабаритів, він був розрахований на десяток пасажирів, а в пілотській кабіні могло поміститися двоє людей. Основний двигун — ґравітаційний: таким легким шатлам він дозволяв розвивати пристойну швидкість поблизу масивних небесних тіл. Допоміжні реактивні двигуни працювали на дейтерії: їх використовували для тонкого маневрування, а в разі потреби вони могли за лічені хвилини розігнати шатл до третьої космічної швидкості.
За допомогою свого пульта Рашель відкрила люк шатла й випустила трап. Коли ми піднялися на борт і опинились у тамбурі, імператор сказав:
— Нехай капітан Матусевич розбереться з системами керування. Рашель допоможе йому, а ми, щоб не заважати їм, посидимо в салоні.
Пройшовши до кабіни, я влаштувався в зручному кріслі першого пілота й уважно оглянув контрольну панель. Ніяких проблем з керуванням не передбачалося, за винятком хіба що однієї — мовного бар’єра.
— Рашель, — запитав я, — твій комп’ютер розуміє анґлійську?
— Це можна влаштувати.
Вона сіла в сусіднє крісло і проказала кілька слів, серед яких я почув щось схоже на „анґле“. Французький текст на всіх приладах та дисплеях змінився на звичний для мене анґлійський.
Передовсім я наказав деактивувати інтерфейс голосових команд і всі подальші повідомлення виводити на месаж-рядок тактичного дисплея.
— Мій тато теж не любив, коли комп’ютери розмовляють, — зауважила Рашель, і в її голосі виразно вчулися сумні нотки. — Так само, як і решта пілотів. Це відволікає увагу? Чи дратує?
— Просто виникає небажана ілюзія людської присутності. Коли комп’ютер розмовляє з тобою, мимоволі складається враження, що він член команди. Іноді віддаєш йому накази не за встановленою формою, а він їх не розуміє. Хоч там як, а комп’ютер лише тупа біоелектронна машина, яка немає ні розуму, ні уяви, ні свободи волі. Він незамінний помічник і чудовий виконавець, але не більше… Втім, годі балачок, — сказав я, зосереджуючи увагу на контрольній панелі. — До справи.
16
Наше прощання з імператором відбулося по-діловому, без особливих сентиментів. Лише прощаючись з Рашеллю, він дозволив собі трохи розчулитися, назвав її „моя люба дівчинка“ і поцілував у чоло.
Ми задраїли люк і розійшлися по своїх місцях: я з Рашеллю пішов у кабіну, а інші розташувалися в пасажирському салоні. Ахмад був трохи засмучений: він явно розраховував, що допомагатиме мені в польоті. Проте я взяв за напарницю Рашель, яка вже літала на цьому шатлі і, крім того, мала повний та необмежений доступ до його бортового комп’ютера.