Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота
- Автор: Дашкевич Роман
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Червона Калина
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота». Краткое содержание книги:
Спогади генерал-хорунжого Армії УНР про участь Січових стрільців у визвольній боротьбі українського народу на Наддніпрянщині 1917–1920 рр.
В дійсності Україна в листопаді 1918 р., коли австрійські і німецькі війська покидали Україну, була майже безборонна, бо мала так мало війська, що не в стані була боронити своїх кордонів.
Під вечір 16 листопада сотня СС зайняла місто Білу Церкву. У місті проголошено владу Директорії і привернено назад Українську Народню Республіку (УНР), як було перед переворотом ген. Скоропадського 29 квітня 1918 р. Того ж дня виїхав перший пробойовий ешельон з Білої Церкви у напрямі Хвастів-Київ. Перший пробойовий ешельон був під командою сот. Романа Сушка. Попереду їхала гармата під командою хор. Пилькевича, далі чотири скоростріли і 2-га сотня СС під командою сот. Осипа Думина. Другий і третій ешельони були готові до виїзду. Другий ешельон був під командою сот. Федора Черника, гармата під командою сот. Романа Дашкевича, чотири кулемети, 3-тя сотня піхоти під командою сот. Миколи Загаєвича і чота під командою сот. Романа Харамбури. Третій ешельон був найсильніший. У ньому їхала 1-ша сотня під командою сот. Івана Рогульського, 4-та сотня під командою Мирона Маренина, гармата спереду потягу під командою пор. Михайла Кураха і гармата на кінці потягу під командою хор. Гриценюка і чотири кулемети. У цьому ешельоні їхав штаб Загону СС з полк. Євгеном Коновальцем і полк. Андрієм Мельником. Їхала теж Директорія і оперативний штаб Головного Отамана Симона Петлюри.
Залізничники на цілій майже Україні признали відразу владу Директорії і радо виконували військові зарядження. Доставляли вагони, паровози для республіканських військ, телефоністи і телеграфісти передавали зарядження Директорії та відомості, які переловлювали у телефонах і телеграмах.
Перший ешельон прибув на станцію Хвастів над вечір 16 листопада. Стрільці роззброїли без опору гетьманську варту на станції та виставили свою варту з кулеметами. На станції був німецький військовий відділ. Німці удавали зразу, що це все їх не обходить, але на станцію почали стягати німецьке військо з міста Хвастова. Сот. Сушко став переговорювати з німцями, щоб не мішалися у ті справи. Так минула ніч. Рух потягів до Києва і з Києва припинився.
По полудні 17 листопада прибув до Хвастова другий ешельон під командою сот. Черника. Сот. Сушко поінформував сот. Черника і сот. Дашкевича, що справа з німцями не виразна і не знати, чи німці не виступлять збройно проти Січових Стрільців. Сот. Черник і сот. Дашкевич прийшли до переконання, що нема чого лишатися у Хвастові і чекати на вислід переговорів з німцями та рішили з другим ешельоном їхати далі. На станції у Хвастові залишився перший ешельон сот. Сушка. У ночі на 18 листопада прибув до Хвастова третій ешельон зі штабом СС і Директорією. Другий ешельон їхав помалу в напрямі наступної станції у Мотовилівці. Можна було сподіватися на тій території ворога. Треба було дивитися по залізничному шляху, чи не є де підложена міна. Гармаші вдивлялися у залізничний шлях. Кілька разів стримувано потяг та провірювано рейки. Серед нічної пітьми ешельон прибув на станцію Мотовилівку. На станції були тільки залізничники. Сот. Черник рішив далі вночі не їхати, а перебути ніч на станції. Зарядив, щоб рано вдосвіта старшини прийшли до нього обдумати, як наступати на дальшу станцію Васильків, де мали бути вже російські Добровольці. Сот. Сушка повідомлено у Хвастові, що другий ешельон зайняв станцію Мотовилівку.
Бій під Мотовилівкою
Про бій під Мотовилівкою пишеться у цій історії стрілецької артилерії докладно тому, що батерія СС виказала у цьому бою найбільше ініціятиви та вклала в стрілецьку перемогу під Мотовилівкою не тільки те, що стрілецькі гармати стріляли, але і їздові та обозники воювали як вершники, навіть батерійний коваль Шестакович сів на коня і воював як вершник. Мало хто з гармашів у цьому бою не брав участи при обслузі гармат, або не воював крісом, чи шаблею. Гармати перервали ворожий фронт, нанесли найбільші втрати ворогові, а всі гармаші виказали дуже багато хоробрости і посвяти.