Правда про секс. Ілентина
- Автор: Киян Валія, Лоцький Юра
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Крок
- ISBN: 978-617-692-108-0
- Жанр: Любовь и отношения
Электронная книга - «Правда про секс. Ілентина». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів дорослої аудиторії.
Завжди писала мені в такому ж дусі. Я її хвалив. Вона говорила, що перший раз так пише чоловікові.
— Перший раз пишу чоловікові в інеті такі слова і не стидно. Сиджу, дивлюся на ваше фото і ловлю себе на думці, що дуже подобається це робити, зрозумійте неправильно. Жартую. Мені подобаються ваші очі, в які я глянула три дні тому, і хочеться продовжувати завжди дивитися.
Я їй відповідав щось приблизно.
— Мені приємно читати ваші слова, Галина! Я також з великим задоволенням розглядаю ваш образ І Ваше почуття гумору мені імпонує.
То вона запитувала мене, чому я нічим про неї не цікавлюся. А що цікавитися? Що захоче сама напише. Написала. А коли запитав, що саме хоче вона від мене. Написала, що на роль Музи вона не підходить, вже не дуже молода. Але згідна, як що маю два вільні метри в майстерні, жити там, готувати мені сніданки і мити пензлі. Я відповів, що це дуже сміливо з її боку. Я був таким рішучим тридцять років тому. І це все. Більше я їй не відповідав.» — Так Юзліс закінчив свою розповідь.
Він, звичайно, зробив все дуже по чоловічому, але я так не зможу, я співчуваю цій жінці, хоч такі «правильні» домогосподарки мені зовсім не подобаються. Це ж як у них там в місті «Д» погано, що готова не-бачачи, до не знайомого чоловіка їхати і жити з ним.
— Іногородні жінки дуже активні. Буквально хапають. Їм підходить, вони беруть, дуже напористі. Киянки беруть не так нагло, скромніші. Виникнуть нові запитання, дзвони. Зустрінемося трохи пізніше, я буду зайнятий найближчим часом. — Закінчує розмову Юзліс. Тоді починаю тренуватися, вести себе по-чоловічому. Триматися пасивно, все пофіг, мало слів, здавалось би просто, а для мене це дуже складно.
Реальність.
— Як твій поляк? запитала в Ілентини Буся.
— Який поляк?
— Той з яким листуєшся по інтернету.
— Так я не з одним. Зараз відновила листування з французом. Він знов мене любить.
— Жепард? А подушку прислав? — Цікавиться Таленка.
— Ні, звичайно. Написати легше, чим піти на пошту і відправити посилку. Він не на стільки мене любить. І взагалі, я зараз по «бабам». Записалась під чоловічим іменем, і приглядаюся до жінок.
— Як мені подобаються ваші ігри. В тебе є, що на плечі накинути, вітер холодний. Глянь, в мене вже «гусяча шкіра» на руках.
Буся показує руки.
— Є кофта, але як для літа, то занадто тепла.
— Давай, мені потрібно не, як для літа, а як для зими.
Реальність.
— Абенд, Ілентина. І що полячки, та інші твої? Не понаїхали?
По скайпу запитує в мене одесит Петер.
— Відбиваюсь як можу.
— Я тут багато раз випадав і знову з’являвся. А на фронті більш особистому, хорошого багато?
— В якому значенні, Петер?
— В нормальному, інтимному тобто. Я мав поїздку на три дні з половиною, гостював. Сьогодні гроза була буйна, але коротка, пронеслась, омила. В цілому, поки живий.
— Замучила жінка?
— На цей раз був в інших гостях.
Говоримо про різне, і знову повертаємося до інтимного.
— Я в інтимному свята. — Відповідаю.
— Навіщо? Якась секта?
— Ні, Петер, не секта. Без великої любові не хочеться. А для тебе любов, це важливо?
— ’’Важливо», це занадто слабке слово, недостатнє. Та птаха дуже рідко, не часто (та і не до всіх) залітає. А час не гальмує.
— А без любові це настільки, не те, що не варто й заводиться.
— Ілентина, я цілком інакше це бачу. Але ми різні, от і живемо відповідно по різному.
Ми обговорили в чому ми різні. Осудили «ярлички» на вчинки. Петер переконаний, всі наші «табу» сидять у нас в голові і заважають отримувати задоволення. Робимо перерву на каву і повертаємося до розмови.
— Ілентина, ти лукавиш. Пропонуєш поговорить і відразу починаєш з запитання. — Одесити, він завжди одесит. На кожне моє запитання, два запитання у відповідь.
— Полячка мене доводить, Петер. То провокує, то звинувачує в розпутстві. Як бути з «бабами»?
— От поспівчувай!
— Угу! Складно нам — «чоловікам». Підкажи як чоловіки себе ведуть, а то палюсь.
— Ілентина, як підкажеш? Залежно з ким і як вона.
— Вальтанута на всю голову, Петер.
— Це не рідко.
— Що робити? Запрошує мене в гості.
— Брехати залишається. Жінки придумують, брешуть, що діти, гроші.