Пригоди Олівера Твіста
- Автор: Диккенс Чарльз
- Серия: Вершини світового письменства #60
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: М. Пінчевський
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Олівера Твіста». Краткое содержание книги:
Щаслива розв'язка — Олівера рятує «ідеальний джентльмен», містер Браунлоу, — розкриває оптимістичну впевненість письменника в торжестві людяності над злом і несправедливістю.
Залишившись на самоті в моторошній темряві й тиші трунарні, Олівер нарешті дав вихід почуттям, що після такого дня мусили неминуче постати в його дитячій душі. Він зневажливо вислуховував глузування, він жодного разу не зойкнув, коли його шмагали, бо в хлоп'ячому серці зростала гордість, яка б не дозволила кричати, навіть якби його спалювали живцем на вогнищі. Але тепер, коли його ніхто не бачив і не чув, Олівер упав навколішки й заплакав такими гіркими сльозами, якими, дарма що вони ушляхетнюють душу, не дай боже ніколи плакати дитині.
Довго стояв Олівер навколішках, не рухаючись. Свічка вже догорала в свічнику, коли він підвівся, сторожко озирнувся довкола, прислухався, а тоді тихенько відімкнув двері й виглянув надвір.
Ніч стояла холодна, темна. Хлопчик подивився на зірки й подумав, що ніколи ще вони не були такі далекі від землі. В безвітряній тиші чорні нерухомі тіні від дерев, що простягайся долі, здавалися мерцями. Олівер обережно замкнув двері, при тьмяному світлі недогарка зав'язав у хустину своє убоге шмаття і сів на лаву дожидати світанку.
Коли перші промені світла пробилися крізь щілини віконниць, Олівер підвівся й знову відсунув засув. Потім боязко озирнувся, постояв ще хвильку, вагаючись, і, причинивши за собою двері, опинився на вулиці.
Він подивився праворуч, потім ліворуч, не знаючи, в який бік тікати. І згадав, що вози, виїжджаючи з міста, піднімаються на пагорб. Тож він обрав саме цей шлях і, дійшовши до стежки, що вела через поле, а далі, як вій знав, знову виходила на шлях, звернув на неї і швидко попрямував уперед.
Олівер добре пам'ятав, як цією самою стежкою біг підтюпцем поряд з містером Бамблом, коли той вів його з ферми до робітного дому. Стежка проходила повз добро знаний будинок. Серце його закалатало, і хлопець мало не завернув назад. Але він подолав уже чималу відстань, і щоб повернутися на шлях, довелося б витратити багато часу. До того ж о цій ранній порі навряд чи хтось міг його побачити. І він рушив далі.
Незабаром він дійшов до знайомого будинку. У дворі було порожньо, ані живої душі, певно, всі мешканці ще спали. Олівер зупинився й зазирнув у садок. Якийсь хлопчик полов грядку; ось він звів бліде личко — і Олівер упізнав одного із своїх колишніх товаришів. Олівер зрадів цій нагоді попрощатися з ним, бо хоч хлопчик був молодший за нього, вони дружили й разом гралися. А скільки разів їх обох били, й морили голодом, і садовили в льох.
— Цить, Діку! — сказав Олівер, коли хлопчик підбіг до хвіртки й простягнув йому між штахетинами свою худеньку руку. — Ніхто ще не встав?
— Крім мене — ніхто, — відповів хлопчик.
— Діку, нікому не кажи, що ти мене бачив, — мовив Олівер. — Я втік. Мене б'ють і кривдять, і тепер я йду шукати долі, сам не знаю куди. Чого ти такий блідий?
— Лікар сказав, що я скоро помру, я сам чув, — кволо всміхнувшись, відповів хлопчик. — Добре, що ми побачилися. А тепер іди собі, тікай!
— Зараз піду, от тільки попрощаюся з тобою, — сказав Олівер. — Ми ще зустрінемося, Діку. От побачиш! І ти будеш здоровий і веселий.
— Так, побачимось, — відповів хлопчик. — Тільки після того, як я помру. Я знаю, лікар каже правду, Олівере, бо мені весь час сниться, ніби я в раю і довкола ангели й такі лагідні люди — насправді я таких людей і не бачив ніколи. Поцілуй мене, — сказав хлопчик, вилазячи на низеньку хвіртку й обнімаючи Олівера за шию худими рученятами. — Прощавай, товаришу! Хай благословить тебе господь.
Благословення це мовлене було устами дитини, але досі ніхто Олівера не благословляв, і тому в подальшому своєму житті, сповненому боротьби і страждань, злигоднів і поневірянь, він ніколи його не забував.
Розділ VIII
Олівер іде в Лондон. Дорогою він зустрічає чудернацького юного джентльмена
Олівер дійшов до перелазу, де кінчалася стежка, і знову вийшов на битий шлях. Була восьма година. Хоч на той час він уже відійшов від міста миль на п'ять, але до полудня то біг, то скрадався за живоплотом: його підганяв!
страх, що за ним женуться й можуть зловити. Нарешті він сів спочити під дороговказом і вперше замислився над тим, куди йому йти і як жити далі.