Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських
- Автор: Павленко Марина
- Серия: Русалонька із 7-В #1
- Язык: украинский
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських». Краткое содержание книги:
– Мила, я купив тобі нову! – почулося з коридора.
Леле, як увійде сюди!..
– Купив, Семенку? – подалась на поклик. – Як добре! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха-ха!..
– Ги-ги-ги-ги! – засміявся хтось беззубим ротом.
Зареготали всі, кожен на свій лад.
– Яка я гарна! – Дівчина, вже зі стрічкою, знов убігла до вітальні, стала вдивлятись у стіну над диваном, наче у дзеркало.
– Яка я гарна! Ха-ха! – затанцювала на килимі.
Софійка наважилася підвести голову й обімліла: дівчина мала якісь моторошні, неприродне блакитні очі. На синювато-блідому обличчі вони здавалися не на жарт страшними!
– Їсти зварено? – вдруге запитав бас.
Дівчина знову заспівала:
І підстрибці вибігла з кімнати:
– Ги-ги-ги-ги! – прохрипіло, як відлуння.
Здійнявся гармидер, писк і ґвалт. Час від часу
влітали якісь блідо-синюваті люди. Незнайомі жоден не схожий на бабу Валю! Стрибали, танцювали, трощили меблі, обривали картини…
Часом здавалося, що привиди от-от викриють їх із Сашком. Хтось навіть зіперся на бильце дивана!.. Але ні, відступив, не помітив!
Скільки так сиділи, не знати. Може, вічність, а може, лише ніч? Усе обірвалося перед світанком після чийогось голосного довгого свисту.
– Ой, моя блакитна стрічка! – тільки й гукнула майже нечутно вже майже прозора дівчина.
І все стихло.
Ще довго сиділи нерухомо. Аж коли розвиднялося, зважились вийти зі схованки. Лиш тепер помітили, що сиділи разом, притиснувшись, міцно вчепившись одне одному в руки. Добре, що не померли, бо якби їх отако знайшли – сорому не обібрались би!..
У кімнатах нічого не змінилося. Порядок, чистота. Меблі цілісінькі. Вхідні двері замкнені.
Тільки на килимі… блакитна стрічка!
– Тікаймо… Тобто ходімо швидше звідсіля! – прошепотів Сашко.
Він по-джентльменськи пустив першою Софійку. Цього разу вона трісочкою вилетіла через вузьку раму. Потім спустилась по мотузці, яку Сашко з усіх сил тримав за протилежний кінець.
У будинку ще спали, коли двоє дітлахів, пригинаючись, витягли з колючих кущів драбину йповолокли геть. Один із них тримав під пахвою ще й сокиру. За драбиною тяглася мотузка, лишаючи в пилюці зміїстий слід.
36. Таємна вечеря
Цього разу потрапила одразу до оселі Якова Кулаківського.
В темній вогкій кімнаті край голого столу при кволій свічці латала щось Лизавета Львівна. Яків Гордійович ходив круг неї з клаптиком паперу й пером.
– Сала в діжці поменшало на два пальці! – супився невдоволено.
– Змилуйтеся! Таж Васюні треба щось у дорогу!
– П’ятьох яєць не дорахувався!
– Хто винен, що в коморі миші й щури завелися? Ви ж не даєте кота впустити: щоб вершків не поспивав!
– Цукор закінчується!
– Закінчується?! – Лизавета Львівна стрепенулась, аж колихнулося полум’я свічки. – Ще два мішки у вас у коморі! Та хай би воно вам поскисало! Казала мені ворожка: “Не виходь за того лічокрупа, бо під повного замкненою коморою у великий голод помреш!”
– Ворожки брешуть, лиш гроші видурюють!
– З вас видуриш, аякже!
– Досить теревенів: із ними каші не звариш! – тупнув Кулаківський. – Швидше дошивайте й гасіте свічку. А в мене – справи!
Софійка сьогодні залишиться тут: подивиться, як бідна родина виживає. Все одно хазяїн сьогодні вечеряє у якихось їжакевичів. Краще за ним вирушить завтра до тих… Дульських, чи як?
По тому, як за Яковом зачинилися двері, жінка ще хвилину-другу посиділа за шитвом. Коли вже рипнула й хвіртка, Лизавета Львівна поспішила до плити і заходилась мерщій топити. Поки розгорялось, дістала з-під рясної спідниці ще одного ключа: такого, як у чоловіка.
– Гарний майстер із нашого Васюні! – Помилувалася ключем і попрямувала до комори.
Швидко на припічку з’явилося кілька картоплин, цибулина, полумисок зі сметаною. Незабаром і в горщику забулькотіло.
– Піднімайся, Васюню! – гукнула в темряву кімнат. – Вечеря готова!
Хлопець, очевидно, й не думав спати – просто лежав у темряві. Удруге кликати його не треба! Він уже сидів біля столу і тримав ложку!
Їли поспіхом, озираючись і прислухаючись.
По трапезі мати перемила й поховала посуд. Узялася гасити в плиті.
– Мамо, я ще трохи погріюсь! – запросився Васюня.