Магічний ніж
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-743-9
- Переводчик: Сергій Савченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Магічний ніж». Краткое содержание книги:
Опинившись у скрутному становищі, англійський хлопчик Віл випадково знаходить шлях до іншого світу, де доля зводить його зі сміливою Лірою. Дівчинці дуже важко: вона мусить переховуватися від сил Зла, які намагаються знайти і знищити її. Але тепер у Ліри є новий товариш, зустріч з яким надихає її на нові подвиги. Діти знаходять справді дивовижну річ — магічний ніж, за допомогою якого можна робити вікна до інших світів. Вони мусять будь-що зберегти його, адже у протилежному випадку Всесвітові загрожує втрата рівноваги…
Будівля виявилася музеєм. Ліра побачила відчинені двері, увійшла та знайшла всередині чучела тварин, викопні скелети та засклені стенди з мінералами — це було дуже схоже на Королівський Геологічний Музей, що його вони з пані Кольтер відвідували, перебуваючи у своєму Лондоні. У задній стіні великої зали зі скла й металу знаходився вхід до іншої частини музею, а позаяк там майже нікого не було, дівчинка пішла туди та почала оглядати те, що там знаходилося. Думка про алетіометр все ще не йшла в неї з голови, але на вітринах у другій кімнаті вона побачила чимало речей, котрі добре знала: арктичний одяг (дуже схожий на її власне хутро), сани, різьблені вироби з бивнів моржа, гарпуни для полювання на тюленів, а також безліч інших магічних та звичайних речей, інструментів та зброї — до того ж не лише з Арктики, а й з інших частин світу.
«Як дивно», — подумала вона. Це хутро з північного оленя карибу було достеменно схоже на її речі, але посторонки он тих саней вони зв'язали невдало. Поруч стояла фотограма саме тих мисливців-самоїдїв, котрі піймали Ліру та продали до Больвангара! Без сумніву, це були саме ті люди — навіть мотузка подерлася та була зав'язана вузлом в тому самому місці. Вона добре це знала, бо провела декілька жахливих годин, прив'язана до тих саней. Що означали всі ці загадки? Чи були два світи всього-на-всього єдиним світом, що весь час лише марить невідомо про що?
Цієї миті вона пройшла місцем, котре знову нагадало їй про алетіометр. У старій скляній вітрині з покритою чорною фарбою рамою лежали кілька людських черепів, і на деяких з них були отвори — в одних на лобовій частині, в інших — у ділянці скроні чи маківки. Череп, що стояв у центрі, мав дві дірки. «Цей процес, — було вигадливими літерами написано на табличці, — зветься трепанацією». Ліра також дізналася, що всі отвори було зроблено впродовж життя власників черепів, бо кістка зажила та мала природно гладкі краї. Утім, не всі — в одному з черепів дірку зробила стріла з бронзовим наконечником, котра й досі стирчала із нього. Краї кістки були гострими та нерівними, тому було добре видно, що ця дірка з'явилася на черепі в інший спосіб.
Саме так часто чинили північні татари. І саме це зробив сам собі Станіслав Груман — якщо вірити вченим з Коледжу Джордана, котрі його знали. Ліра швидко озирнулася та, нікого не побачивши, дістала алетіометр.
Вона подумки зосередилася на центральному черепі та запитала: «Якій людині належав цей череп і чому її ньому немає гладких отворів?»
Вона, концентруючись, стояла в сонячних променях, що проникали у приміщення крізь скляний дах та скісно надали на підлогу, і не помітила, що за нею почали спостерігати.
Кремезний чоловік за шістдесят, одягнений у парусиновий костюм чудового покрою із панамою в руці, стояв на верхній галереї та дивився на неї крізь сталеві поручні.
Його сиве волосся було охайно зачесане назад, відкриваючи гладке, засмагле чоло. Очі його були великими й темними, вони пильно дивилися на дівчинку з-під довгих він. Раз на одну-дві хвилини у куті його рота з'являвся гострий, темного кольору язик і пробігав про губах, зволожуючи їх. Від сніжно-білої носової хустки у нього в кишені йшов сильний запах якогось одеколону, що відразу наводив на думку про кімнатні рослини, від яких пахне так, що можна навіть почути, ніби коріння рослини загниває.
Чоловік уже кілька хвилин спостерігав за Лірою. Він ішов за нею верхньою галереєю, а коли вона нерухомо стояла біля вітрини з черепами, він наблизився до неї, щоб бачити кожен її рух, і почав розглядати неохайне волосся, синець у неї під оком, голу шию, що зігнулася над алетіометром, і голі ноги.
Він витягнув із кишені хустку, протер чоло і пішов до сходів.
Ліра тим часом не помічала нічого навколо — вона дізналася про дивні речі. Черепи були неймовірно давніми, і хоча таблички на вітрині стверджували, що вони належали до бронзового віку, алетіометр, котрий ніколи не брехав, повідомив, що центральний череп належав людині, яка жила тридцять п'ять тисяч двісті тридцять чотири роки тому й була чаклуном, а дірку в нього в голові зробили для того, щоб впустити туди богів. Після цього алетіометр наче від себе додав (як це він іноді робив і раніше, відповідаючи на Лірині запитання), що навколо трепанованих черепів набагато більше Пилу, ніж навколо того, з котрого стриміла стріла.