ТАРС уповноважений заявити…

— А чому ви зупинились на багатонаціональних компаніях у Луїсбурзі? — запитав Константинов, коли вони сідали в його «Жигульонок». — Там же, по-моєму, американці лізуть сольно.

— Це в перших рядках мого листа, — відповіла Ольга. — Вони беруть плацдарм, осідають, працюють углиб. Ми — вшир, ми — щедрі, образити боїмося, не вимагаємо гарантій, віримо, а дядько Сем акуратист, він без папірця й векселя ні цента не дасть, вмів лічити гроші. Спершу осідає він сам, а за ним уже йдуть багатонаціональні гангстери.

… Радячи Константинову особисто придивитися до Вінтер — адже вимальовувалась справа великої ваги, — Федоров ставив собі ще одну мету, зрозумілу лише тим, хто з відповідальністю думав про спадкоємність поколінь.

Федоров, звичайно, добре знав, що в апараті були різні погляди на роль керівника високого рівня в тій чи іншій операції. Одні вважали, що генералові не слід гаяти час на деталі, є висококваліфіковані співробітники, здібні молоді чекісти, — вони, мовляв, і самі змогли б зробити те, чим зайнятий зараз на корті Константинов.

Але Федоров був певен, що в кожному конкретному випадку треба точно вивірити межу між поняттями: керівництво й безпосередня участь у ділі. Точне усвідомлення такої межі і є стратегія стосунків з колективом.

«Петро будував кораблі, — не раз говорив Федоров, — то чому генералам не взяти участі в оперативних заходах, які бозна за яким чиновницьким табелем про ранги виключили з сфери їхньої діяльності. І молодь на них у ділі подивиться: натаскування — гарне слово, тургенєвське, чи варто від нього відмовлятися?»

— Я, може, поїду до Луїсбургу… Чи не погодилися б ви розповісти мені, що там подивитися, з ким побачитися?

— Звичайно. Ви по якій лінії?

— Ми в їхніх портах розвантажуємо частину товарів для Нагонії, вони страшенно порушують строки, а це — підсудна справа.

— Нічого у вас не вийде. Порти купили американці, — Ольга знову повеселішала. — Мені здається, вони працюють там через мафію. Дуже схоже на це. Бари, «макдоналдси», наприклад, служать американцям, не криючись, а їх розвели хтозна-скільки коло порту, вокзалу, аеродрому. Зотов розповідав, що мафія у Сіцілії панує тому, що тримає в своїх руках порти й аеродроми…

— Зотов — це хто?

— Це чоловік, якого я кохала… Він був… Він мій… Словом, це дуже розумна й хороша людина. Вам варто з ним поговорити, у нього світла голова, щедрий, добрий Зотов…

— Ви були у відрядженні в Луїсбурзі як науковий співробітник?

— Ні, з чоловіком… Із Зотовим. Підкиньте, якщо можете, до центру.

— З радістю. Ви будете наймолодшим доктором, правда ж?

— То й що? Не хлібом єдиним живе людина.