Твори у дванадцяти томах. Том одинадцятий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Твори у дванадцяти томах. Том одинадцятий». Краткое содержание книги:
— Нюши їх, Джеррі, нюши їх, — підохочував він щеня.
Той наїжачив шерсть і загавкав на зелену стіну, бо його нюх справді вже відкрив йому, що там чорношкірі.
— Якби мені такий нюх, — сказав капітан помічникові, — я б і крихти не боявся, що мені коли знімуть голову з в'язів.
Та Боркман не відповів і понуро відійшов за своїм ділом. У затоці вітру майже не було; «Еренджі» повільно ввійшла туди й кинула якір на глибині тридцять морських сажнів. Дно бухти так круто спускалося від берега, що й на такій великій глибині від корми «Еренджі» до зелених хащів було яких лише сто футів.
Ван-Горн і далі сторожко поглядав на лісистий берег. Бо Суу мало лиху славу. П'ятнадцять років передніше тубільці напали там на шхуну «Фейр Гезевей», що вербувала робітників для квінслендських плантацій[8], і вибили всю команду. Відтоді жодне судно, крім «Еренджі», не важилось поткнутися до Суу. І більшість білих не схвалювали такої нерозумної відваги Ван-Горна.
Вдалині, у горах, що підносились на кілька тисяч футів над морем, аж до пасатних хмар, уже здіймалися димові стовпи — сигнали, що сповіщали про «Еренджі». По всій широкій околиці тубільці знали, що прибуло вербівне судно; одначе з джунглів поряд чути було тільки вереск папуг і торохтіння какаду.
До борту підтягли вельбот, у нього пересіло шестеро матросів, тоді п'ятнадцятеро хлопців із Суу зі своїми скриньками. Під рукою у веслярів лежало п'ять рушниць, прикритих парусиновими запонами. На палубі ще один матрос із рушницею в руці стеріг решту зброї. Боркман теж виніс із каютки свою рушницю, щоб була напоготові. Ван-Горнова рушниця так само лежала напохваті в нього, на кормі вельбота, де він стояв поруч Тамбі, що стернував довгим веслом. Джеррі тихенько заскімлив і потягся через фальшборт до Шкіпера. Той зласкавився й узяв його до себе в човен.
Найнебезпечніше місце було в човні, бо ті чорношкірі, що лишались на «Еренджі», навряд чи могли збунтуватися саме тут. Вони були родом із Сомо, Нооли, Ланга-Ланги й далекого Малу, і їх держав у послуху благодійний страх утратити своїх білих захисників, бо тоді б їх з'їли в Суу — і так само хлопці з Суу боялись би, щоб їх не з'їли в Сомо, Ланга-Ланзі чи Ноолі.
В човні було небезпечніше ще й тим, що його не прикривав ззаду другий човен. На більших вербівних суднах було неодмінне правило посилати до берега два човни. Один причалював, а другий спинявся трохи віддалік, щоб прикрити відступ висаджених, якщо на березі станеться сутичка. Але «Еренджі», надто мала, щоб нести хоч один човен на палубі, не могла й тягти за собою двох, отож Ван-Горнові, найвідчайдушнішому серед вербівників, бракувало цього вельми істотного захисту.
Тамбі, слухаючись негучних Ван-Горнових команд, спрямовував човна понад берегом. Там, де кінчався мангровий ліс і аж до води спускався крутий схил з утоптаною стежкою, Ван-Горн махнув веслярам спинити човна. Над хащами здіймались високі пальми й могутні розложисті дерева, а стежка вела немовби в тунель у щільній зеленій стіні тропічної рослинності.
Вдивляючись у берег і шукаючи там яких-небудь ознак життя, Ван-Горн прикурив сигару й лапнув рукою за поперек, щоб упевнитися, чи на своєму місці застромлена за пов'язку динамітова паличка. Сигару він закурив, щоб у разі потреби припалити від неї бікфордів шпур. Той шнур був зовсім коротенький, та ще й з розрізом на кінці, куди було вкладено відламану сірникову головку, отож динаміт мусив вибухнути не більш як за три секунди після дотику ґнотом до сигари. Це вимагало від Ван-Горна великого самовладання в разі небезпеки. За три секунди він мав приміритись і кинути паличку з запаленим ґнотом куди треба. А втім, він не думав, що доведеться вдатись до такого, і наготував динаміт просто для остороги.
Минуло п'ять хвилин; берег усе лежав у глибокій тиші. Джеррі нюхнув голу Шкіперову литку, ніби запевняючи Шкіпера, що він тут і не покине його, хоч би якою небезпекою загрожувала ворожа мовчанка землі, тоді зіп'явся передніми лапами на планшир і далі нетерпляче, сопучи, нюхав повітря, і їжачив шерсть на в'язах, і тихенько гарчав.
— Там вони, там, будь певен, — сказав йому Шкіпер, і Джеррі, зиркнувши на нього усміхненими очима, покрутивши хвостиком та ласкаво прищуливши вуха, знову повернув писок до берега і взявся читати повість джунглів, виткану для нього на легких крилах гарячого, ледь чутного вітерця.
— Агов! — раптом гукнув Ван-Горн. — Агов! Ваш люди вистроми свій голова!
8
Квінслендські плантації. — Квінсленд — штат на північному сході Австралії.