Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0141-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
Мета коментаря — дати чітке системне уявлення про судову владу як соціально-правовий інститут, розкрити правові та організаційні проблеми її функціонування внаслідок проведення судової реформи в державі. На основі чинного законодавства, практики його застосування і досягнень юридичної науки розглядаються питання змісту, ознак, принципів, функцій та форм реалізації судової влади, статусу та особливостей формування суддівського корпусу, порядку побудови судової системи України.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями судоустрою і проблемами організації судової влади на теренах України.
Доступність правосуддя забезпечується, насамперед, за рахунок реалізації у законі принципу територіальності у побудові судової системи, за яким суди наближені до населення.
Необхідним чинником забезпечення доступності правосуддя є реалізація у процесуальному законодавстві конституційних положень, відповідно до яких права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї (ст. 55, ч. 4 ст. 32 Конституції).
Судове оскарження допускається відносно рішень і діянь, які спричинили порушення закону або перевищення повноважень, або обмежили права. Допускається судове оскарження рішень і діянь будь-якого органу, посадової чи службової особи.
Забезпеченню доступності слугує встановлений ст. 4 і 5 ЦПК порядок звернення до суду для порушення справи про захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, встановлення такого порядку судового розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, який забезпечує можливість безпосереднього здійснення процесуальних прав, надання можливості оскарження судових рішень, їх реальне виконання тощо.
Частина 4 статті відтворює положення ст. 125 Конституції України про недопустимість створення надзвичайних та особливих судів.
Усі судові справи вирішуються лише судами судової системи. Підсудність кожної справи визначається виходячи з процесуального законодавства.
Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції. Він не має підсистем. Основною метою діяльності Конституційного Суду України є гарантія верховенства Конституції України — Основного Закону на всій території держави. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147 Конституції). Рішення Конституційного Суду України є остаточними і не підлягають оскарженню.
Конституційний Суд України займає відокремлене від інших судів місце. Він не здійснює нагляду ні за яким судовим органом і не переглядає судових рішень, які постановлені судами загальної юрисдикції, хоча його рішення можуть мати істотне значення для усіх судів, а тому й можуть впливати на судову практику судів загальної юрисдикції.
Закон, що коментується, не визначає організацію і діяльність Конституційного Суду України — вони встановлюються розділом XII Конституції України і Законом України «Про Конституційний Суд України». Крім цього, порядок обрання суддів Конституційного Суду на адміністративні посади в суді, утворення Колегій суддів, постійних і тимчасових комісій, порядок проведення пленарних засідань та інші питання внутрішньої діяльності Конституційного Суду України визначаються Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим його рішенням від 5 березня 1997 р.
Формування судової системи і регулювання її діяльності базується на комплексному застосуванні певних принципів та інститутів, повнота втілення і характер котрих обумовлюють той чи інший її вигляд.
Для опанування знаннями щодо механізмів побудови судової системи слід чітко уявляти, якими термінами позначене те чи інше поняття, який зміст воно має. До таких понять належать: суд; склад суду, судові інстанції; гілка судової системи; рівень (ланка) судової системи.
Поняття «суд» є одним з основних як у науці судоустрою, так і в судоустрійному законодавстві. Між тим воно має декілька значень, тому що зміст його обумовлений тим, застосовується це поняття в тій чи іншій галузі права (законодавства) чи на побутовому рівні. Але й при застосуванні в галузях права зміст цього поняття іноді можливо визначити лише у контексті.
Так, в загальній теорії права та у конституційному праві термін «суд» являє собою переважно узагальнене поняття органу, наділеного повноваженням щодо реалізації одного з видів державної влади — судової. Тобто, у цьому значенні суд перш за все є органом судової влади без уточнення — який, де, з якою компетенцією тощо.
У другому значенні суд — це конкретна судова установа, що має додаткові характеристики, які уточнюють та індивідуалізують його, а також визначають його територіальну та предметну юрисдикцію (районний — міський, загальний — спеціалізований, місцевий — апеляційний).