Чорна бузина (СИ)
- Автор: Шаграй Наталья Миколаївна Шаграй
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Чорна бузина (СИ)». Краткое содержание книги:
– Дмитро Олексійович, я бачила дивну тварину і прокоментувала це не подумавши, словами «чупакабара ввижається», а результат ви самі бачите. – Засмучено пробурмотіла я, та він здається ситуацією насолоджувався. В кабінет повернуся Юрій, а з ним два незнайомих мені чоловіки, і наш лісничий, сухенький та ще досить хвацький дідусь Дмитро Петрович.
– Що порушниця спокою, ти вже й чупакабру бачиш. – Замість вітання незадоволено прошипів він, а я тяжко зітхнула і почала історію заново. Всі приставали з питаннями і уточненнями.
– Не має в моєму лісі чупакабри. – Наполягав Дмитро Петрович. – Я вже 30 років по ньому ходжу, там навіть нічого дивного не має.
– А сліди біля річки? – Підкинув один мисливець.
– Лисячі. – Відрубав Дмитро Петрович.
– На двох лапах? – Я переглянулась з Соломатіним. Дивно я думала він буде сердитись, що його відволікають усілякими нісенітницями, та він здається розважався.
– Так, давайте перенесемо полеміку в інший час і місце, мені все таки працювати потрібно. – Зупинила я подальшу захопливу розмову про сліди.
– Добре. Ганно, дякую. Сполохався Юра.
– Ну, яка чупакабра Ганно? Всі з розумі з цією чупакаброю посходили. – Не відмовив собі на мене пошипіти Дмитро Петрович.
– А кролі? – Вклинився Юрій.
– Ветеринарам відвези , нехай аналізи зроблять.
– Я рада, що допомогла все вирішити. – Прошипіла вже я.
– Та, не злись ти. Це Юркові перш, ніж людей баламутити потрібно факти перевіряти. – Суворо додав Дмитро Петрович, вже на самому порозі.
– А у вас весело. – Заговорив Соломатін, коли вся чесна компанія відбула. – І часто вам чупакабра ввижається? І ви скопом обговорюєте ваші видіння?Чи бувають виключення?
– Дмитро Олексійович, з чупакаброю був перший раз. І так, питання вирішуються скопом.
– Ладно, дійсно, не злись. Пішли пообідаємо. Шеф-повар у нас таки талановитий. Він навіть пироги з грибами робить так, що готовий з тарілкою з’їсти.
– Я хотіла ще попрацювати.
– Потім допрацюєш. – Не став він мене слухати і відкрив двері. Я пішла слідом за ним. І в дверях ресторану зіткнулась з Женькою. Він жадібно на мене дивився не менш за мене ошелешений зустріччю.
– Ганно, ми йдемо? – Якось здалеку я почула голос Соломатіна. І Женька кинувшись до мене заключив мене в обійми, чим привів в ступор не тільки мене, а й Соломатіна з офіціанткою.
– Ганно! Ганно. – Тискав мене і приговорював Женька. – Яка ж ти красива.
– І тобі Женя привіт! – Нарешті спромоглася я хоч щось виговорити.
– Євген! Нас чекають. – Покликали його і він нарешті відірвався від мене.
– Я в готелі зупинився. У нас зараз зустріч. Не зможу зараз з тобою залишитись. А ти де ? Я хочу з тобою побачитись?
– Я тут працюю.
– Справді?
– Тоді побачимось після зустрічі? – І він побіг доганяти свою групу.
– Хто це? – Тут же накинувся Соломатін з питанням.
– Це мій давній….друг. – Після паузи визначила я, не знаючи до доречне це слово, до хлопця за якого я колись мріяла вийти заміж.
– І що ж цей друг хоче?
– Напевне не сподівався мене тут побачити і просто хоче поговорити.
– А він завжди так обіймається з другом?
– Таня гарбузового супу і яблучного пирога з чаєм. – Зробила я замовлення, офіціантці я вже довгий час уявляла себе стовпом.
– А мені печеню і пиріг з грибами. – Зробив замовлення Соломатін і повернувся до того знову до питань.
– Давно ви дружите?
– Дружимо ми з дитинства. Наші батьки ще давні друзі, то ж ми знайомі з пологового будинку. Навіть фотографія є, як наші батьки стоять з двома замотаними пакунками. – Зустріч і мене вибила з колії, а допит вчинений Соломатіним робив моє становище зовсім незатишним.
– А чим твій друг займається?
– Працює в рекламному бізнесі.
– Творча особистість . – З долею сарказму постановив Соломатін.
– О, так. Виключно за його талант читати вірші , я мріяла вийти заміж. – У Соломатіна смикнулось око. Дзвінок мого телефону відволік від споглядання витягнутою фізіономії останнього.
– Слухаю Катерино.
– Ганно Василівно у нас податкова міліція. – Перелякано пискнула вона.
– Що? Де юрист?
– Іде з санстанції.
– Я буду за півгодини.
– Що сталося? – Запитав Соломатін.
– У нас в готелі податкова міліція. – На ходу сказала я.
– Я з тобою. Поїдемо на моїй машині. – Соломатін швиденько мене догнав. По дорозі я обдзвонила і юриста і начальника служби безпеки, але вияснити по якій причині вони у нас залишилось загадкою. Доїхали ми дійсно швидко. В готелі спостерігалась певний розбрід серед персоналу, воно і зрозуміло. І хоча адміністративне крило було відокремлено мене зустрів охоронець.