Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
— Але ж так сказав Вогнерукий. Каприкорн, казав, уб’є його! — Меґі міцно обхопила книжку руками, немовби лише так могла запобігти ще одній біді. Їй раптом здалося, ніби вона знову чує голос Вогнерукого. — А вереск і судомне дриґання немовляти, — прошепотіла вона, — для нього солодші від меду.
— Що? Про кого це ти знов? — Елінор сіла скраю на ліжко й посадила Меґі поруч. — А тепер розказуй усе, що ти про це знаєш. Ну ж бо!
Меґі розгорнула книжку й заходилася шукати сторінку з отією великою «К», на якій сиділа тваринка, така схожа на Ґвіна.
— Меґі! Гей! Я розмовляю з тобою! — Елінор грубо потермосила її за плечі. — Про кого ти щойно казала?
— Про Каприкорна…
Меґі вимовила це ім’я лише пошепки. Здавалося, в кожній його літері зачаїлася небезпека.
— Про Каприкорна? І що далі? Це ім’я я чула від тебе вже кілька разів. Але хто це в дідька такий?
Меґі згорнула книжку, провела долонею по палітурці й оглянула її з усіх боків.
— А назви немає, — промурмотіла вона.
— Немає. Ні на палітурці, ні всередині. — Елінор підвелася й ступила до шафи з одягом. — Є багато книжок, назву яких знайдеш не відразу. Зрештою, друкувати назву на палітурці — звичай досить новомодний. Коли книжки оправляли ще так, що корінець западав усередину, назва стояла у найкращому разі збоку, на зрізі сторінок, а частіше про неї довідувалися тільки тоді, як розгортали книжку. Аж коли палітурники навчилися робити випуклі корінці, назва перекочувала на них.
— Так, я знаю, — нетерпляче промовила Меґі. — Але це книжка не давня. Я знаю, який вигляд мають давні книжки.
Елінор кинула на неї іронічний погляд.
— О, даруй! Я й забула, що ти справжній експерт. Одначе маєш рацію: книжка не дуже давня. Її видали всього-на-всього тридцять вісім років тому. Для книжки це вік просто-таки сміховинний! — Вона зникла за відчиненими дверцятами шафи. — Але назву вона, певна річ, усе ж таки має: «Чорнильне серце». Гадаю, твій батько зумисне оправив її так, щоб із палітурки не було видно, що це за книжка. Навіть усередині, на першій сторінці, ти не знайдеш назви, а якщо придивишся пильніше, то зрозумієш: цю сторінку він просто викинув.
Нічна сорочка Елінор упала на килим, і Меґі побачила, як голі тітчині ноги поважно влізають у колготи.
— Треба буде ще раз піти до поліції, — сказала дівчинка.
— Навіщо? — Елінор кинула светра на дверцята шафи. — Що ти хочеш там розказати? Невже ти не помітила, як ті двоє вчора на нас витріщалися? — Вона заходилася перекривляти голоси поліцейських: — «Ну, тоді ще раз: то як воно все було, пані Лоредан? Хтось прокрався до вашого будинку після того, як ви зробили ласку й відімкнули сигналізацію? А тоді ті грабіжники — от уже спритники! — взяли та й украли одну-однісіньку книжку, хоч у вашій бібліотеці стоять книжки, які коштують кілька мільйонів? І забрали з собою батька цієї дівчинки, хоч він і сам запропонував їм поїхати з ними? Так, так. Дуже цікаво. І ті люди працювали нібито на чоловіка, якого звати Каприкорн. Здається, це ім’я означає „Козеріг“? Господи, але дівчинка…»
Елінор вийшла з-за дверцят шафи. На ній була якась жахлива картата спідниця й карамельного кольору светр, що в ньому вона здавалася блідою, мов дріжджове тісто.
— Усі, хто живе біля цього озера, вважають, що в мене не всі вдома, і якщо ми ще раз звернемося до поліції з цією історією, то піде чутка, буцімто Елінор Лоредан врешті зовсім з глузду з’їхала. А це, мовляв, — ще один доказ того, що пристрасть до книжок — штука ох яка нездорова!
— Ти одягаєшся, як стара баба, — кинула Меґі.
Елінор оглянула себе з голови до ніг і сказала:
— Красненько дякую. Але коментувати мій вигляд я нікого не просила. А крім того, я б могла бути твоєї бабусею. Якби доклала трохи зусиль.
— Ти коли-небудь була заміжня?
— Ні. І ніколи не розуміла, навіщо це. Слухай, чи тобі не набридло розпитувати про моє особисте життя? Хіба батько тобі не казав, що робити так негарно?
Меґі мовчала. Вона й сама не знала, навіщо про це розпитувала.
— А книжка дуже цінна, еге? — нарешті поцікавилась вона.
— «Чорнильне серце»? — Елінор узяла книжку з рук Меґі, провела долонею по палітурці й повернула книжку дівчинці. — Гадаю, що так. Хоча ні в каталогах, ні в списках рідкісних книжок згадки про наявність бодай одного примірника не знайдеш. А тим часом я про цю книжку дещо довідалася. Дехто з колекціонерів запропонував би твоєму батькові цілу купу грошей, якби пішла чутка про те, що він має, можливо, єдиний примірник. Зрештою, книжка, мабуть, не лише рідкісна, а й цікава. Щодо цього сказати нічого не можу, бо вночі не здолала й десятка сторінок. Заснула, щойно там з’явилася перша фея. Я взагалі ніколи аж так не любила історій про всіляких там фей, гномів і таке інше. Хоча не проти була б, якби кілька таких історійок трапилося в моєму парку.