Чорнильна кров

На дверях шафи висіло дзеркало, вона стала перед ним, оглянула себе. Перед нею стояла інша людина. В Чорнильному світі вона буде чужинкою: сама сукня нічого не змінить.

«Чужа, як і Вогнерукий у нашому світі», — подумала Меґі і згадала страждання в його очах.

— Нісенітниці! — сказала вона сердито й відкинула волосся назад. — Я ж не залишуся там на десять років.

Рукави сукні вже трохи закороткі, та й на грудях сукня напнулась.

— Ото маєш, Меґі! — сказала Елінор, коли помітила, що груди Меґі вже не пласкі, як палітурка. — Ну, то як, з Пепі Довгапанчоха покінчено назавжди?

Для Фарида вона не знайшла нічого вдалого, ні на горищі, ні в скринях у підвалі. Все пахло нафталіновими таблетками і цигарковим димом. Фарид не дуже сушив собі через це голову.

— Та ну. Якщо все буде добре, то спочатку потрапимо в ліс, — відповів він, — там мої штани точно нікого не цікавитимуть, а щойно доберемося до якогось містечка, я собі вже щось украду!

Для нього все завжди дуже просто. Він не розумів, чому совість мучить Меґі через Мо і Резу і чому вона так переймається сукнею.

— Чому? — все, що він запитав. Він дивився на неї і не розумів, коли вона йому зізналася, що не може дивитися в очі Мо і мамі, відтоді коли вирішила йти з ним. — Тобі тринадцять! Вони ж тебе все одно скоро видадуть заміж, хіба ні?

— Заміж? — Меґі відчула, як їй в обличчя вдарила кров. Чому це вона говорить про такі речі з хлопцем з «Тисячі і однієї ночі», де жінки — служниці і рабині або живуть у гаремі.

— Крім того, — додав Фарид і тактовно вдав, ніби не помітив, що вона зашарілася, — ти так чи інакше не плануєш лишатися там надовго, правда ж?

Ні, не планує. Меґі хотіла посмакувати Чорнильний світ, понюхати і відчути його, побачити фей і князів, а тоді вернутись додому, до Мо і Рези, до Елінор і Даріуса. Але виникала перешкода: можливо, Орфеєві слова їх і перенесуть у Вогнерукову історію, але назад — точно ні. Назад її зможе виписати лише одна людина — Феноліо, автор світу, в який вони хочуть проникнути, творець скляних чоловічків і блакитношкірих фей, Вогнерукого, але і Басти. Так, тільки Феноліо може їх повернути. Кожного разу, коли Меґі про це думала, сміливість полишала її. Меґі хотіла повернути все назад, викреслити два дописані слова: «і дівчина»…

А що, як вона не знайде Феноліо, що, як його більше там нема?

«Та ну! Він там!» — казала вона собі щоразу, коли ця думка прискорювала биття її серця. Він же не може себе просто переписати назад, без читця! Але якщо Феноліо знайшов іншого читця, такого як Орфей або Даріус? Дар, здається, не такий унікальний.

«Ні. Він ще там! Точно!» — думала Меґі і всоте читала прощальний лист до батьків. Вона сама не знала, чому написала його на папері, який створила разом з Мо. Тата це не дуже заспокоїть.