Чорнильна смерть

Нарешті, кивком запросивши заходити, він відступив убік, мов чарівник, що піднімає завісу. Феноліо думав стримати Мо, але якщо він уже зайшов до пастки, то хотів скуштувати і приманки, за яку може накласти головою.

Ось вони, ілюстровані сторінки, ще кращі за бачені в Сутінковому замку. На одній з них Бальбулюс тільки прикрасив першу літеру свого ім’я. Літера Б розсілася на сторінці, вбрана в золото й темну зелень, і прихищала гніздо вогненного ельфа. На аркуші поряд листки і квіти плелися навколо малюнка, навряд чи більшого за гральну карту. Мо стежив очима за звивами, побачив насінник, вогненного ельфа, дивовижні фрукти, крихітних істот, назви яких він не знав. На малюнку, обрамленому з такою майстерністю, видніло двоє чоловіків, навколо кружляли феї. Вони стояли перед селом, позаду них купчився гурт обдертих людей. Перший чоловік був чорний і мав збоку ведмедя, другий був у пташиній масці й тримав у руці ніж палітурника.

— Чорна і біла руки справедливості. Принц і Сойка. — Бальбулюс розглядав свій витвір із ледве прихованою гордістю. — Я, звичайно, буду змушений дещо змінити. Ви ще вищі, ніж я гадав, а ваша постава… Та що це я? Ви, безперечно, не надто прагнете, щоб малюнок був надто схожий на вас, дарма що він, звісно, призначений тільки для очей Віоланти. Наш новий намісник ніколи не побачить його, бо, на щастя, не має ніяких причин долати всі сходинки, що ведуть до моєї майстерні. Адже Миршавець визначає вартість книжки тільки кількістю бочок вина, які можна виторгувати за неї. А якщо Віоланта не заховає як слід цього аркуша, невдовзі його, як і решту, виготовлених моїми руками, виміняють на ті самі бочки або на припорошену сріблом нову перуку. Він справді може вважати себе щасливим, що я Бальбулюс, книжковий ілюстратор, а не Сойка, інакше я зробив би пергамент із його напахченої шкури.