Ініціація

— Працювати! — повторила упевнено.

Зібралася і… поїхала на Поділ, де в одному з будинків на вулиці Хорива мало битися серце Германа.

Чому і досі шукаю його? Суну на Поділ, намагаюся знайти відповідь. Може, я так настирливо затялася з’ясувати долю нотаріуса, бо уривок страхітливого сну не йде з голови, повторюється нескінченним синхроном: ось відчиняю двері, щоб пересвідчитися в тому, що і так знаю, — за дверима лежить мертва людина. Вона була чи ні? Тільки Герман знає відповідь, бо за час, що минув, нова логічна версія вибудувалася в голові: тої ночі я окреслила на підлозі контур білим і втекла, а Герман повернувся. Не один. Із кимось… І між цими двома сталося щось погане, але фактично некриваве, бо інакше б уранці Діні не довелося обмальовувати стіни в кров для повноти картини, яку вона побачила так само, як і я, — кривавою.

Де ти, Германе? Чи живий?.. До вулиці Хорива ще кілька подільських провулків, та я не поспішаю, розтягую кайф просто йти.

Люблю Поділ. Навіть таким люблю, як нині, — розбитим, занедбаним, облупленим, а тому трохи дратівливим, перевантаженим, як індійські потяги, і геть некомфортним. Одне лиш пече: що ніколи не житиму на Подолі, бо мої навіть найсміливіші мрії не передбачають такого заробітку, якого б вистачило на придбання тут житла. Не абиякого, ні, на таке не згодна. Якщо вже жити на Подолі, то викупити аварійний столітній кривий дім на два поверхи, відреставрувати-вирівняти, не жаліючи грошей, не ушкоджуючи жодного вцілілого архітектурного елемента, тільки логічно доповнити, зберігаючи стиль, додати міцності і поселити там життя як радість творення. Реальність дивувалася: «Тобі те не до снаги!» Знала. Вперто змінювала масштаб: добре, хай буде не дім, а тільки квартира, але в такому домі, що він кривий-старий, а чиясь добра рука випестила його на нове життя. Реальність підказувала: забудь нездійсненні мрії. Та я знову і знову уявляла себе в просторій подільській квартирі з такою минувшиною, від якої і ходити хочеться з рівною спиною, і вчиняти шляхетно, і книжки читати серйозні, і думати… Може, Герман розмірковував так само, оселившись на Подолі?