Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Публицистика » Лице ненависті [calibre 3.25.0]
Лице ненависті [calibre 3.25.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Лице ненависті [calibre 3.25.0]

Электронная книга - «Лице ненависті [calibre 3.25.0]». Краткое содержание книги:

Первоначальный вариант романа, опубликованный до Перестройки.
В нем будущий главред перестроечного Огонька мужественно противостоит агрессивной действительности на посту сотрудника миссии ООН от УССР.
Особенно раздражают автора пошлость и желтизна тогдашних американских массмедиа:
Так или иначе, но газеты, в которых пишут о насилии, расходятся веселее. — «Нью-Йорк пост», особенно старательна в сборе такой информации,за несколько лет подняла свой тираж почти до миллионного., - пишет автор.
Его принципиальность и другие моральные качества вызывают настоящее восхищение у читателя.
1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 33 ... 73
Перейти на страницу:

А що із справжньою матір’ю?

Звідки я знаю? За американською статистикою, кожен, хто живе тут, протягом життя чотири рази тяжко травмується. Це в середньому. Жінку ту травмували тут вперше, якщо вона виживе, другий удар... буде легшим.

А справедливість?

Та полиште ви! — розсердився Кравченко.— Справедливість — це те, що вигідно дужчим. Сьогодні Марта дужча за свою сестру — ото вам і вся справедливість. А за спиною Марти стоять і помовчують люди, які вашої країни ду-у-же не люблять,— а таких тут доволі,— ви що, не розумієте?

Я раптом подумав: а коли б таке трапилося з моїм сином? Навіть мороз пішов поза шкірою.

Пройдемось? — запропонував Кравченко.

Та ні, я втомився, посиджу... #

Ходімо, ходімо. Ви не сидіти прийшли сюди, а про щось розмовляти — і я розбалакався, хоч поговоримо на ходу про різне. І нічого, що теми в нас невеселі. До речі, біблія не має в собі жодних • вказівок про те, чи всміхався Ісус; здається, ще тоді в нього не було підстав до веселощів. А скільки літ минуло від різдва Христового?

Закінчується одна тисяча дев’ятсот вісімдесят другий,— мовив я, погойдуючи важким мідним ключем.

Отож...

Знаєте,— сказав Кравченко, коли я скорився йому і ми пішли алеєю до виходу,— в цій країні все вирахувано й виміряно. В статуї Свободи у нью-йоркській гавані вказівний палець близько двох з половиною метрів завдовжки, й він чітко вказує кожному куди слід. Я сюди приїхав по війні, я з колишніх полонених наших, потрапив до американської зони окупації — звичайна справа, і вже скоро тридцять п’ять років, як тут. Усе було: жінки були, непогані посади були,— лиш любові не було. Тут, на еміграції, любов відчайдушна — люди в неї стрибають, наче хапаються за рятівне коло, а втрачаючи це коло, потопають куди швидше. Я знав, що коли випливу — то сам, а потону — ніхто й кіл на воді не зауважить... Тому он пацанові,— Кравченко вказав поглядом на підлітка, який сидів на лавці біля чавунних цвинтарних дверцят,— тому пацанові ще належить взнати й збагнути стільки, скільки він вдома зроду б не пізнав. Привіт, Володю!..

Хлопчик здригнувся й уважно глянув на нас.

- Як тебе звуть? — спитав я англійською мовою.

- Не старайтеся, він не розуміє,— сказав Кравченко.

- Як тебе звати? — перепитав я українською. •

- А ви звідки? — зіщулився хлопчик.— Мені тета Марта казали, що ходитимуть за мною, й випитуватимуть, і спокушатимуть...

- Як це спокушатимуть? — перервав я йому мову.

- До матусі, яка зрадила мене й привезла сюди; до татеч- ка, який ще вдома нас зрадив; до країни, де...

- Не чіпай країни, хлопчику,— перервав я ще раз і навіть показав йому важкий мідний ключ в кулаці.

- А ви не перешкоджайте йому,— протягнув Кравченко з-за моєї спини.—Йому нині все ясно, як божий день. Нехай він вибалакається, доки йому здається все зрозумілим,— потім ой як складно й незрозуміло ще буде!?.

- Не хочу я з вами балакати, а з мамою не поїду нікуди. Я тепер як — прийду до своєї колишньої школи й скажу, що покатався до Америки й годі, хочу лишитися на другий рік і назад в піонери? Тета Марта каже, що...

- А хто тобі повідомив, що там школа ходором ходить, мріючи тебе в піонери повернути? Ти ж, коли їхав, від мами в класі не ховався, не лишився проти її волі...

, — Залиште дитину в спокої,— сказала якась жінка, видираючи у мене з руки ключ. Глянула на нас із Кравченком.— Іди мети доріжку, ще ж нічого не робив сьогодні! І ви забирайтеся— не знаю, хто вас надіслав, але йдіть звідси. Як прийдете ще, то я скажу Кравченку, він вас застрелить; накажу — й застрелить!

Жінка розмовляла десь поруч, не стаючи мені перед очима. Я побачив, як побіг геть Володя-Уолтер, малий п’ятикласник, який міркував, наче доведена до краю доросла людина. Я витягнув візитну картку, написав свій телефон і подав Кравченку; той не читаючи кинув її в кишеню піджака й повільно пішов від нас, не реагуючи на запитання жінки: «Так застрелиш, Кравченко, якщо накажу? Тобі ж таке вже наказували, га?»

-Я повернувся й швидким зором побачив невисоку чорняву жінку років п’ятдесяти, по брови запнуту хусткою.

Можна поговорити з вами? — запитав я.

Ні! — вже закричала жінка.— Я поліцію викличу!

1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 33 ... 73
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)